Giobbe 29

BIBBIA RICCIOTTI	Біблія
1 - E continuò Giobbe, riprendendo la sua sentenza, e disse:	1 І повів Іов далі свою мову і сказав:
2 «Oh! se io potessi tornare come ai mesi di prima, come ai giorni in cui Dio mi custodiva!	2 «О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, | як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,
3 Allorchè splendeva la sua lucerna sul mio capo, e alla sua luce camminavo fra le tenebre!	3 коли над головою в мене сяяв його світич, | коли при його світлі я ходив у пітьмі!
4 Com'ero ai giorni di mia giovinezza, allorchè Dio segretamente stava nella mia tenda;	4 Такий, як за днів осени моєї, | коли Бог вітав над моїм наметом,
5 quando l'Onnipotente era meco, e attorno a me stavano i miei ragazzi;	5 коли Всевишній був іще зо мною | і круг мене були мої діти;
6 quando i miei piedi guazzavano nella pannae dal sasso scaturivano per me ruscelli d'olio;	6 коли у молоці купались мої ноги, | і скеля точила потоками олію!
7 quando, incamminandomi verso la porta della città, mi preparavano il seggio sulla piazza!	7 Як я, було, виходив до брами в місті, | встановлював мій ослін на майдані,
8 Vedendomi, i giovani si nascondevano, i vecchi s'alzavano e rimanevano in piedi;	8 хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, | старі ж уставали — і залишалися стояти.
9 i maggiorenti cessavano di parlare, mettendosi il dito sulla bocca:	9 Вельможі стримувались від розмови, | на уста клали собі руку.
10 i nobili ritenevano la lor voce, e la lor lingua s'attaccava al palato.	10 І голос старшин тихнув, | язик їхній прилипав до піднебіння.
11 L'orecchio che udiva mi proclamava beato, e l'occhio che vedeva mi testimoniava [la lode];	11 Вухо, що мене чуло, мене хвалило; | око, що мене бачило, свідчило про мене.
12 giacchè io liberavo il povero che gridava [al soccorso], e l'orfano che non aveva difensore:	12 Я бо рятував убогого, що кликав, | і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.
13 la benedizione del pericolante veniva su di me, e al cuor della vedova porgevo io conforto;	13 Хто гинув, того благословення сходило на мене, | і серцю вдовиці я давав відраду.
14 di giustizia io m'ammantavo, e mi rivestivocome di manto e diadema del mio diritto.	14 Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; | право моє було, мов мантія і корона.
15 L'occhio io fui per il cieco, e il piede fui per lo storpio;	15 Я був сліпому оком, | кульгавому я був ногами!
16 dei poveri ero io il padre, e la difesa di chi m'era ignoto io m'assumevo con zelo;	16 Я батьком був для вбогих, | я розглядав невідомого справу.
17 spezzavo io le zanne del malvagio, e da' suoi denti cacciavo fuori la preda.	17 Я торощив щелепи злому, | з зубів у нього виривав здобич.
18 E dicevo: - Nel mio niduccio io morirò, e come la palma moltiplicherò i miei giorni;	18 Я думав собі: Умру старим! | Днів моїх, як піску, буде багато.
19 La mia radice s'espande verso l'acque , e la rugiada dimora sui miei rami;	19 Мій корінь буде при воді відкритий, | роса у мене на галуззі заночує.
20 la mia gloria sempre si rinnova, e l'arco mio in mia mano ringiovanisce! -	20 Слава моя завжди буде відновлятись, | лук мій зміцніє в руці у мене.
21 Coloro che mi ascoltavano aspettavano la decisione, e tacevano intenti al mio consiglio;	21 Вони мене слухали уважно | — замовкали, коли я їм радив.
22 dopo le mie parole non ardivano replicare, e su di essi cadeva a stille il mio discorso:	22 По моїй мові не говорили більше, | — крапля по краплі спадало на них моє слово.
23 aspettavano me come la pioggia, aprendo la loro bocca come [terreno] a pioggia tardiva.	23 Вони, мов на дощ, на мене чекали, | і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.
24 Se talvolta io sorridevo loro, ad essi non pareva vero, e lo splendore del mio volto non cadeva invano.	24 Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, | — веселости з мого обличчя не проганяли.
25 Quando gradivo andare da loro, mi assidevo per primo: e pur sedendo qual re in mezzo alle schiere, ero tuttavia consolatore degli afflitti.	25 Я призначав дорогу їм, я був їм головою. | Я жив, неначе цар при війську; | куди б я їх тільки вів, — ішли за мною.»