Psalmi 10

VULGATA	Біблія
1 In finem. Psalmus David.	1 Чому, о Господи, стоїш здалека, ховаєшся під час скорботи?
2 In Domino confido ; quomodo dicitis animæ meæ : Transmigra in montem sicut passer ?	2 Коли гордує грішник, страждає вбогий і ловиться в лихі задуми, що той намислив.
3 Quoniam ecce peccatores intenderunt arcum ; paraverunt sagittas suas in pharetra, ut sagittent in obscuro rectos corde :	3 Бо грішний вихваляється бажанням серця свого, і захланний хулить і зневажає Бога.
4 quoniam quæ perfecisti destruxerunt ; justus autem, quid fecit ?	4 Говорить грішник у своїй буті: «Не буде суду! Нема Бога! Такі й усі думки в нього.
5 Dominus in templo sancto suo ; Dominus in cælo sedes ejus. Oculi ejus in pauperem respiciunt ; palpebræ ejus interrogant filios hominum.	5 Перед ним завжди стелиться щасна дорога. Суди твої далеко геть від нього, усіх противників своїх — він сміхом збуває.
6 Dominus interrogat justum et impium ; qui autem diligit iniquitatem, odit animam suam.	6 Він каже в своїм серці: «Не піддамся! З роду в рід я не зазнаю лиха.»
7 Pluet super peccatores laqueos ; ignis et sulphur, et spiritus procellarum, pars calicis eorum.	7 Уста в нього — повні прокльонів, обману і лукавства, а під язиком у нього лихо й переступ.
8 Quoniam justus Dominus, et justitias dilexit : æquitatem vidit vultus ejus.	8 Іде на засідки біля осель, і потайки невинного вбиває, очима так і зорить за нещасним.
	9 Він засідає, притаївшись, неначе лев у своїй криївці, він засідає, щоб бідака запопасти, хапає бідолаху й тягне у свою сітку.
	10 Зіщулившись, до землі прилягає, і падають нещасні в його кігті.
	11 Каже у своїм серці: «Забув Бог, сховав лице своє й нічого вже не бачить.»
	12 Устань, Господи Боже, піднеси руку! Не забудь убогих!
	13 Чого б безбожник мав зневажати Бога, казати у своєму серці: «Ти не каратимеш ніколи!»
	14 Ти дивишся, ти бачиш біль і горе; вони завжди перед тобою. На тебе покладається нещасний, сироті — ти поміч.
	15 Зламай лукавому й безбожникові рамено; ти покараєш його злобу, і більш її не буде.
	16 Господь — цар на віки вічні, зникли погани з його землі.
	17 Почув єси, о Господи, бажання вбогих, їх серце підбадьорив, прихилив твоє вухо,
	18 щоб захистити право сироти й пригніченого, щоб земнородний не лякав уже більше.