1Чому, о Господи, стоїш здалека, ховаєшся під час скорботи?2Коли гордує грішник, страждає вбогий і ловиться в лихі задуми, що той намислив.3Бо грішний вихваляється бажанням серця свого, і захланний хулить і зневажає Бога.4Говорить грішник у своїй буті: «Не буде суду! Нема Бога! Такі й усі думки в нього.5Перед ним завжди стелиться щасна дорога. Суди твої далеко геть від нього, усіх противників своїх — він сміхом збуває.6Він каже в своїм серці: «Не піддамся! З роду в рід я не зазнаю лиха.»7Уста в нього — повні прокльонів, обману і лукавства, а під язиком у нього лихо й переступ.8Іде на засідки біля осель, і потайки невинного вбиває, очима так і зорить за нещасним.9Він засідає, притаївшись, неначе лев у своїй криївці, він засідає, щоб бідака запопасти, хапає бідолаху й тягне у свою сітку.10Зіщулившись, до землі прилягає, і падають нещасні в його кігті.11Каже у своїм серці: «Забув Бог, сховав лице своє й нічого вже не бачить.»12Устань, Господи Боже, піднеси руку! Не забудь убогих!13Чого б безбожник мав зневажати Бога, казати у своєму серці: «Ти не каратимеш ніколи!»14Ти дивишся, ти бачиш біль і горе; вони завжди перед тобою. На тебе покладається нещасний, сироті — ти поміч.15Зламай лукавому й безбожникові рамено; ти покараєш його злобу, і більш її не буде.16Господь — цар на віки вічні, зникли погани з його землі.17Почув єси, о Господи, бажання вбогих, їх серце підбадьорив, прихилив твоє вухо,18щоб захистити право сироти й пригніченого, щоб земнородний не лякав уже більше.