Проповідник 1

¹ Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.

² Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота.

³ Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?

⁴ Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.

⁵ Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.

⁶ Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.

⁷ Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.

⁸ Усякі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.

⁹ Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.

¹⁰ Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» — то воно вже давно було у віках, які були перед нами.

¹¹ Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, — не згадають про них ті, що прийдуть опісля.

¹² Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

¹³ Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.

¹⁴ Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.

¹⁵ Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.

¹⁶ Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.

¹⁷ Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,

¹⁸ бо у великій мудрості — велика журба, хто додає знання, додає страждання.