Лука 22

¹ Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха.

² І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу.

³ Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох,

⁴ і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати.

⁵ Зраділи ті й згодилися дати йому гроші.

⁶ І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу.

⁷ Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху.

⁸ Ісус послав Петра та Йоана «Ідіть», — сказав, — «та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.»

⁹ Вони його спитали «Де хочеш, щоб ми приготували»

¹⁰ Він відповів їм «Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде,

¹¹ і скажіть господареві дому Учитель тобі каже Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху

¹² І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.»

¹³ Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.

¹⁴ І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним.

¹⁵ І він до них промовив «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати,

¹⁶ бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.»

¹⁷ І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив «Візьміть її і поділіться між собою,

¹⁸ бо, кажу вам Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.»

¹⁹ І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив «Це — моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.»

²⁰ Так само чашу по вечері, кажучи «Ця чаша — це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.

²¹ Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною.

²² Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.»

²³ І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.

²⁴ Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого.

²⁵ Ісус сказав їм «Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться.

²⁶ Не так хай буде з вами! А навпаки більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга.

²⁷ Хто бо більший Той, що за столом, чи той, що служить Хіба не той, що за столом Та, проте, я між вами як той, що служить.

²⁸ Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах,

²⁹ і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій,

³⁰ щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.

³¹ О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю,

³² та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.»

³³ «Господи», — сказав Петро до нього, — «з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.»

³⁴ А Ісус мовив «Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.»

³⁵ Далі сказав їм «Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало»

³⁶ «Нічого», — відповіли. Він же до них промовив «А тепер — хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч.

³⁷ Кажу вам Має сповнитись на мені, що написане Його зараховано до злочинців, — бо те, що стосується до мене, кінця доходить.»

³⁸ Вони казали «Господи! Ось два мечі тут.» А він відповів їм «Досить!»

³⁹ Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

⁴⁰ Якже прибув на місце, він сказав їм «Моліться, щоб не ввійти в спокусу.»

⁴¹ І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися

⁴² «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!»

⁴³ Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його.

⁴⁴ Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю.

⁴⁵ Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.

⁴⁶ І сказав їм «Чого спите Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!»

⁴⁷ Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати.

⁴⁸ А Ісус сказав до нього «Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина»

⁴⁹ Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом «Господи, чи не вдарити нам мечем»

⁵⁰ І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.

⁵¹ Ісус озвався «Лишіть но!» І доторкнувшися до вуха, він зцілив його.

⁵² Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього «Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями!

⁵³ Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.»

⁵⁴ Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.

⁵⁵ І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними.

⁵⁶ Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже «І цей з ним був!»

⁵⁷ А він відрікся, кажучи «Не знаю його, жінко!»

⁵⁸ Та трохи згодом другий, побачивши його «І ти з них», — каже. Але Петро відповів «Ні, чоловіче!»

⁵⁹ А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати «Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!»

⁶⁰ Петро озвавсь «Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.» І зараз, як він говорив ще, заспівав півень.

⁶¹ І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав «Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.»

⁶² І, вийшовши звідти, заплакав гірко.

⁶³ Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися

⁶⁴ і, накривши, питали його «Пророкуй, хто той, що вдарив тебе»

⁶⁵ І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.

⁶⁶ Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій

⁶⁷ і казали «Коли ти — Христос, скажи нам.» Він відповів їм «Коли скажу вам, ви не повірите;

⁶⁸ а якщо вас спитаю, ви не відповісте.

⁶⁹ Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.»

⁷⁰ А всі сказали «То, значить, ти Син Божий» Він сказав до них «Самі ж кажете, що я.»

⁷¹ «Навіщо нам ще свідки», — сказали ті, — «самі ми чули з уст його.»