Knjiga o Jobu 7

Biblija Hrvatski	Біблія
1 Nije l’ vojska život čovjekov na zemlji? Ne provodi l’ dane poput najamnika?	1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його?
2 Kao što trudan rob za hladom žudi, poput nadničara štono plaću čeka,	2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати,
3 mjeseci jada tako me zapadoše i noći su mučne meni dosuđene.	3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю.
4 Liježuć’ mislim svagda: ‘Kada ću ustati?’ A dižuć se: ‘Kada večer dočekati!’ I tako se kinjim sve dok se ne smrkne.	4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку.
5 Put moju crvi i blato odjenuše, koža na meni puca i raščinja se.	5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
6 Dani moji brže od čunka prođoše, promakoše hitro bez ikakve nade.	6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають.
7 Spomeni se: život moj je samo lahor i oči mi neće više vidjet’ sreće!	7 Згадай же, що життя моє — лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя.
8 Prijateljsko oko neće me gledati; pogled svoj u mene upro si te sahnem.	8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
9 Kao što se oblak gubi i raspline, tko u šeol siđe, više ne izlazi.	9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
10 Domu svome natrag ne vraća se nikad, njegovo ga mjesto više ne poznaje.	10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає.
11 Ustima ja svojim stoga branit’ neću, u tjeskobi duha govorit ću sada, u gorčini duše ja ću zajecati.	11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї.
12 Zar sam more ili neman morska, pa si stražu nada mnom stavio?	12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу?
13 Kažem li: ‘Na logu ću se smirit’, ležaj će mi olakšati muke’,	13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
14 snovima me prestravljuješ tada, prepadaš me viđenjima mučnim.	14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш.
15 Kamo sreće da mi se zadavit’! Smrt mi je od patnja mojih draža.	15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання.
16 Ja ginem i vječno živjet’ neću; pusti me, tek dah su dani moji!	16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої — лише подув!
17 Što je čovjek da ga toliko ti cijeniš, da je srcu tvojem tako prirastao	17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу,
18 i svakoga jutra da njega pohodiš i svakoga trena da ga iskušavaš?	18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі?
19 Kada ćeš svoj pogled skinuti sa mene i dati mi barem pljuvačku progutat’?	19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути?
20 Ako sam zgriješio, što učinih tebi, o ti koji pomno nadzireš čovjeka? Zašto si k’o metu mene ti uzeo, zbog čega sam tebi na teret postao?	20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе?
21 Zar prijestupa moga ne možeš podnijeti i ne možeš prijeći preko krivnje moje? Jer, malo će proći i u prah ću leći, ti ćeš me tražiti, al’ me biti neće.«	21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»