Knjiga o Jobu 4

Biblija Hrvatski	Біблія
1 Tad prozbori Elifaz Temanac i reče:	1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
2 »Možeš li podnijeti da ti progovorim? Ali tko se može uzdržat’ od riječi!	2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?
3 Eto, mnoge ljude ti si poučio, okrijepio si iznemogle mišice;	3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.
4 riječju svojom klonule si pridizao, ojačavao si koljena klecava.	4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.
5 A kad tebe stiže, klonuo si duhom, na tebe kad pade, čitav si se smeo!	5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!
6 Zar pobožnost tvoja nadu ti ne daje, neporočnost tvoja životu ufanje?	6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання — путів твоїх невинність?
7 Ta sjeti se: nevin – propade li kada? Kada su zatrti bili pravednici?	7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?
8 Iz iskustva zborim: nesrećom tko ore i nevolju sije, nju će i požeti.	8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.
9 Od daha Božjega oni pogibaju, na gnjevni mu disaj nestaju sa zemlje.	9 Від Божого подуву вони гинуть, | від подиху гніву його зникають.
10 Rika lavlja, urlik leopardov krše se k’o zubi u lavića.	10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.
11 Lav ugiba jer mu nesta plijena, rasuli se mladi lavičini.	11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.
12 Tajna riječ se meni objavila, šapat njen je uho moje čulo.	12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,
13 Noću, kada snovi duh obuzmu i san dubok kad na ljude pada,	13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.
14 strah i trepet mene su svladali, kosti moje žestoko se stresle.	14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,
15 Dah mi neki preko lica prođe, digoše se dlake na mom tijelu.	15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.
16 Stajao je netko – lica mu ne poznah – ali likom bješe pred očima mojim. Posvuda tišina; uto začuh šapat:	16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:
17 ‘Zar je smrtnik koji pred Bogom pravedan? Zar je čovjek čist pred svojim Stvoriteljem?	17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?
18 Ni slugama svojim više ne vjeruje, i anđele svoje za grijeh okrivljuje –	18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,
19 kako ne bi onda goste stanova glinenih kojima je temelj u prahu zemaljskom. Gle, kao moljce njih sveudilj satiru:	19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.
20 od jutra do mraka u prah pretvore, nestaju zasvagda – nitko i ne vidi.	20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.
21 Iščupan je kolčić njihova šatora, pogibaju skoro, mudrost ne spoznavši.’	21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»