Товита 2

Біблія	Menge Bibel
¹ За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П’ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати.	¹ Als ich nun in mein Haus zurückgekehrt und meine Frau Anna und mein Sohn Tobias mir zurückgegeben waren, da wurde am Pfingstfest, d.h. am heiligen Feste der sieben Wochen, ein schönes Mahl bei mir zubereitet, und ich ließ mich nieder, um zu essen.
² І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: «Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам’ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!»	² Als ich nun die vielen Speisen sah, sagte ich zu meinem Sohne: »Geh, und wenn du unter unsern Volksgenossen irgend einen Notleidenden findest, der des Herrn eingedenk ist, so bringe ihn her: ich will unterdessen auf dich warten«.
³ І вийшов Товія шукати якогонебудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: «Тату!» А я до нього: «Що таке, дитино!» Він же: «Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили.»	³ Bei seiner Rückkehr sagte er: »Vater, einer von unserm Volke liegt erdrosselt auf dem Marktplatze«.
⁴ Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце.	⁴ Sofort, ohne etwas genossen zu haben, sprang ich auf und brachte ihn in ein Gebäude, bis die Sonne untergegangen war.
⁵ Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати.	⁵ Nach meiner Rückkehr wusch ich mich und verzehrte mein Mahl in Trauer.
⁶ Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: «Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання» — і я плакав.	⁶ Dabei fielen mir die prophetischen Worte des Amos ein, die da lauten: »Eure Feste sollen sich in Trauer verwandeln und all euer Frohlocken in Wehklagen«.
⁷ А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його.	⁷ Ich mußte weinen; und als die Sonne untergegangen war, ging ich hin, grub ein Grab und bestattete ihn.
⁸ Сусіди мої глузували й говорили: «Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!»	⁸ Meine Nachbarn verlachten mich und sagten: »Er fürchtet sich nicht mehr, wegen solcher Tat hingerichtet zu werden; er hat fliehen müssen und begräbt nun doch schon wieder die Toten«.
⁹ Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки.	⁹ In derselben Nacht schlief ich nach meiner Rückkehr vom Begräbnis, weil ich verunreinigt war, neben der Hofmauer, und zwar mit unbedecktem Gesicht.
¹⁰ Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, — і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.	¹⁰ Ich wußte nicht, daß Sperlinge in der Mauer waren; und während meine Augen geöffnet waren, schmeißten die Sperlinge heiß in meine Augen. Als sich nun weiße Flecke darin gebildet hatten, wandte ich mich an die Ärzte, die mir aber nicht helfen konnten. Achjachar sorgte nun für meinen Unterhalt, bis er nach Elymais zog.
¹¹ Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи	¹¹ Nun fertigte meine Frau Anna in ihrer Frauenwohnung Wollarbeiten an, die sie an die Kaufherren ablieferte;
¹² й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко.	¹² diese zahlten ihr den Lohn aus und schenkten ihr obendrein noch ein Böckchen.
¹³ І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: «Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене.»	¹³ Als sie nun zu mir heimgekehrt war, fing das Tier an zu schreien. Da fragte ich sie: »Woher kommt das Böckchen? Es ist doch nicht gestohlen? Gib es seinen Eigentümern zurück; denn es ist nicht recht, gestohlenes Gut zu essen«.
¹⁴ А вона до мене: «Таж мені його дали поверх платні!» Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: «І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього.»	¹⁴ Doch sie erwiderte: »Als Geschenk ist es mir zu dem Lohne hinzugegeben«. Da ich ihr aber nicht glaubte, befahl ich ihr, es den Eigentümern zurückzugeben, und errötete im Zorn vor ihr. Da antwortete sie mir mit den Worten: »Wo sind nun jetzt deine Almosen und deine Mildtätigkeit? Siehe, wie es mit dir steht, das liegt nun klar zu Tage!«