Марко 14

¹ Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити,

² але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!

³ І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову.

⁴ Деякі обурилися між собою: Навіщо, мовляв, така втрата мира!

⁵ Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати! І вони ремствували на неї.

⁶ Але Ісус сказав: Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок.

⁷ Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте.

⁸ Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон.

⁹ Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї.

¹⁰ Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм.

¹¹ Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.

¹² А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, — щоб ти їв Пасху?

¹³ І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним,

¹⁴ і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху?

¹⁵ І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам.

¹⁶ Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху.

¹⁷ Якже настав вечір, — приходить з дванадцятьма.

¹⁸ І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть.

¹⁹ Вони засмутились і один по одному заходились його питати: Чи не я?

²⁰ Він відповів їм: Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску.

²¹ Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!

²² І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: Беріть, це моє тіло.

²³ Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі.

²⁴ Та й сказав їм: Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох.

²⁵ Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім.

²⁶ І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.

²⁷ І сказав їм Ісус: Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться.

²⁸ Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї.

²⁹ А Петро сказав до нього: Навіть коли й усі спокусяться, — та не я!

³⁰ Відповів йому Ісус: Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся.

³¹ А він ще більше твердив: Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе! І всі так само говорили.

³² І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, — то й каже своїм учням: Посидьте тут, поки я помолюся.

³³ І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись.

³⁴ Потім каже до них: Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте.

³⁵ Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година.

³⁶ І мовив: Авва — Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти.

³⁷ І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години?

³⁸ Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!

³⁹ І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово.

⁴⁰ І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати.

⁴¹ Повернувся він утретє й каже їм: Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам.

⁴² Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!

⁴³ І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями — від первосвящеників, книжників і старших.

⁴⁴ Його зрадник дав їм знак, кажучи: Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно.

⁴⁵ І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю — і поцілував його.

⁴⁶ А вони наклали на нього руки й схопили його.

⁴⁷ Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо.

⁴⁸ Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати.

⁴⁹ Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це — щоб збулося Писання.

⁵⁰ Тоді всі, лишивши його, повтікали.

⁵¹ Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили,

⁵² тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.

⁵³ І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники.

⁵⁴ Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі.

⁵⁵ Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили.

⁵⁶ Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні.

⁵⁷ А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно:

⁵⁸ Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний.

⁵⁹ Та й це їхнє свідчення не було однозгідне.

⁶⁰ Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?

⁶¹ Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: Чи ти єси Христос, Син Благословенного?

⁶² Я є, — відповів Ісус, — і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних.

⁶³ Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: Навіщо нам іще свідків?

⁶⁴ Ви чули богохульство! Як вам здається? І всі вони присудили, що смерти він гідний.

⁶⁵ Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: Пророкуй! А й слуги били його по обличчі.

⁶⁶ Коли Петро був унизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика

⁶⁷ і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: А й ти був з Ісусом Назарянином.

⁶⁸ Та він відрікся, кажучи: Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш. Та й вийшов геть на переддвір’я, — а півень і заспівав!

⁶⁹ Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: Цей з їхніх.

⁷⁰ Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин.

⁷¹ Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете.

⁷² І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: Перше ніж півень заспіває двічі, — тричі мене відречешся. Та й заридав гірко.