Марко 6

¹ І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.

² Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?

³ Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його — хіба не тут між нами? І брали йому це за зле.

⁴ Але Ісус промовив до них: Нема пророка без пошани, — як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі.

⁵ І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;

⁶ і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.

⁷ І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.

⁸ І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, — ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;

⁹ щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.

¹⁰ І говорив їм: До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.

¹¹ А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм.

¹² Вони, вийшовши, проповідували покаяння,

¹³ і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.

¹⁴ І зачув цар Ірод, — бо ім’я його стало явним, — і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.

¹⁵ Інші ж твердили: То — Ілля! — а ще інші: То пророк — один із пророків!

¹⁶ Зачувши про те Ірод, мовив: То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих.

¹⁷ Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв’язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, — бо оженився був з нею.

¹⁸ Йоан же казав Іродові: Не личить тобі мати жінку брата твого.

¹⁹ Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,

²⁰ бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.

²¹ Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,

²² увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: Проси в мене чого бажаєш, — я дам тобі!

²³ Ще й присягнув їй: Чого б ти тільки в мене просила, — дам тобі, хоч би й половину мого царства.

²⁴ Вийшла вона та й до своєї матері каже: Чого маю просити? Вона ж відповіла: Голову Йоана Христителя!

²⁵ І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя.

²⁶ Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.

²⁷ Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в’язниці,

²⁸ приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.

²⁹ Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.

³⁰ Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.

³¹ Він їм і каже: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.

³² І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.

³³ Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.

³⁴ Вийшовши Ісус, побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.

³⁵ А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, та й час уже пізній.

³⁶ Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти.

³⁷ А він у відповідь їм: Дайте ви їм їсти. Ті йому й кажуть: Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?

³⁸ Він і же каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться. Розвідались вони і кажуть: П’ять, ще й дві риби.

³⁹ Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.

⁴⁰ І посідали гуртками по сотнях та півсотнях.

⁴¹ Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.

⁴² І їли всі — й наситились.

⁴³ І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.

⁴⁴ Тих же, що їли хліби, було п’ять тисяч чоловік!

⁴⁵ І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, — поки він відпустить народ.

⁴⁶ Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись.

⁴⁷ Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.

⁴⁸ Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, — вітер бо їм був противний, — то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, — хотів обминути їх.

⁴⁹ Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.

⁵⁰ Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!

⁵¹ І ввійшов до них у човен, — й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, — понад міру,

⁵² бо не розуміли чуда з хлібами — серце їхнє було нечуйне.

⁵³ І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.

⁵⁴ А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали

⁵⁵ і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.

⁵⁶ І куди він тільки приходив, — у села чи міста, чи в слободи, — клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.