Марко 9

¹ І сказав їм: Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності.

² Шість же день по тому бере Ісус із собою Петра, Якова та Йоана і веде самих їх окремо на високу гору. І переобразився перед ними:

³ одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би.

⁴ Й Ілля з’явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом.

⁵ Заговорив і Петро та й каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсееві один та Іллі один.

⁶ Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх.

⁷ І наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!

⁸ Але оглянувшись негайно навколо, не побачили вже нікого, крім самого Ісуса з ними.

⁹ А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.

¹⁰ І вони зберегли в собі це слово, питаючи один одного, що воно означає воскреснути з мертвих.

¹¹ І запитали його, промовивши: А чого то книжники кажуть, мовляв, Ілля має прийти перше?

¹² Він же відрік їм: Ілля має прийти перше і знову все до ладу приведе, — та як же про Сина Чоловічого написано, що мусить він багато вистраждати й буде погорджений?

¹³ Та от кажу вам, що Ілля вже прийшов був, а вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього.

¹⁴ Повернувшися ж до учнів, побачив навколо них силу народу, а й книжників, які сперечалися з ними.

¹⁵ Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і, бігши до нього, заходився його вітати.

¹⁶ А він спитав їх: Про що сперечаєтеся з ними?

¹⁷ І відказав йому один з народу: Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа,

¹⁸ і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли.

¹⁹ Він же у відповідь каже їм: О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене.

²⁰ І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися.

²¹ Спитав же його батька: Скільки часу, як це йому сталося? — З дитинства, — відповів той.

²² І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним.

²³ Ісус же каже йому: Щодо того — якщо можеш — то все можливо тому, хто вірує.

²⁴ І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: Вірю, поможи моєму невірству!

²⁵ Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього.

²⁶ І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: Вмер він.

²⁷ Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.

²⁸ Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: Чому ми не могли його вигнати?

²⁹ Він відповів їм: Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.

³⁰ Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав.

³¹ Навчав бо своїх учнів і казав їм: Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне.

³² Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати.

³³ І прийшли вони у Капернаум, і як був він у домі, спитав їх: Про що ви сперечалися дорогою?

³⁴ Вони ж мовчали, бо сперечалися були дорогою, хто більший.

³⁵ Тоді він, сівши, прикликав дванадцятьох та й каже до них: Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою.

³⁶ Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них:

³⁷ Хто прийме одне з таких дитят в моє ім’я, — мене приймає; а хто мене приймає, — не мене приймає, а того, хто послав мене.

³⁸ Йоан же сказав до нього: Учителю, ми бачили одного, що твоїм ім’ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, — не ходить бо з нами.

³⁹ Ісус же мовив: Не бороніть йому. Немає бо такого, хто робив би чуда моїм ім’ям і міг би незабаром мене лихословити.

⁴⁰ Бо хто не проти нас, той за нас.

⁴¹ Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, — істинно кажу вам, — той не втратить своєї нагороди.

⁴² Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, — краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море.

⁴³ І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний,

⁴⁴ де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає.

⁴⁵ І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло,

⁴⁶ де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає.

⁴⁷ І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі ввійти у Царство Боже однооким, ніж з двома очима бути кинутим у пекло,

⁴⁸ де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає.

⁴⁹ Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна — сіллю посолиться.

⁵⁰ Сіль — добра; та коли сіль не солона стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!