Буття 49

¹ Тоді Яків прикликав своїх синів і каже: Зберіться, і я повім вам, що спіткає вас у днях прийдешніх.

² Зійдіться й слухайте, синове Якова, слухайте Ізраїля, вашого батька.

³ Рувим! Ти — мій первенець, моя міць, первоплід моєї чоловічої сили. Вершина гідности й вершина сили.

⁴ Бурхливий, немов вода, та не будеш горувати, бо ти вдерся на ложе твого батька. Ти бо осквернив моє ложе.

⁵ Симеон та Леві — брати, насильства зброя — їх кинджали.

⁶ Нехай душа моя не входить у їхні ради і честь не пристає в їх громаду; вони бо в своїм гніві повбивали мужів, понищили волів у своїм завзятті.

⁷ Проклят нехай буде гнів їхній, бо він був запеклий, і шал їхній, бо був він несамовитий. Я розділю їх у Якові, я їх в Ізраїлі розсію.

⁸ Юдо, тебе брати твої будуть уславляти, твоя рука буде на карку твоїх ворогів. Сини твого батька схиляться тобі до ніг.

⁹ Левеня — Юда. Ти, мій сину, здобиччю зріс угору. Причаївся, немов левище, принишкнув, наче левиця: хто його сполошить?

¹⁰ Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи.

¹¹ До виноградини він прив’язує своє осля, що до найкращої лози — дитя ослиці. В вині пере він свою одежу, у крові грон — свій одяг.

¹² Очі в нього іскристі більш, ніж вино; від молока біліші його зуби.

¹³ Завулон житиме на примор’ї, де пристані — морським суднам, з боку ж Сидон у нього.

¹⁴ Іссахар — осел костистий, що між кошарами розлігся.

¹⁵ Бачив, що люба річ спочити та що земля прекрасна, і гне під в’юком спину, та й став рабом підлеглим.

¹⁶ Дан судитиме люд свій, як одне з поколінь Ізраїля.

¹⁷ Нехай буде Дан гадюкою при дорозі, зміюкою на стежці; вона кусає коня в ногу, і падає його вершник навзнак.

¹⁸ Я вичікую, Господи, твого спасіння!

¹⁹ Гад, — коли орда на нього нападає, він громить і переслідує її по п’ятах.

²⁰ Ашер у хлібі розкошує, він постачає ласощі царські.

²¹ Нафталі — лань бистронога, що родить гарні оленята.

²² Розкішна вітка — Йосиф, плідна при джерелі гілка, галузки її здіймаються по мурі.

²³ З ним зачіпалися лучники, ворогували ті, що стріли пускають.

²⁴ Та лук їхній поламався на друзки, їхні плечі та їхні руки охляли завдяки Сильному Якова, завдяки імені Пастиря та Скелі Ізраїля.

²⁵ Завдяки Богові твого батька, що тобі помагає, та Всевишньому, що тебе благословляє благословенням небес ізгори, благословенням безодні, що розляглась долі, благословенням грудей і лона.

²⁶ Нехай благословення твого батька, більші, ніж благословення гір відвічних і ніж приваба горбів споконвічних, на голову Йосифа зійдуть, на тім’я князя між його братами.

²⁷ Веніямин — вовк хижий: вранці він добич пожирає, а ввечорі награбоване ділить.

²⁸ Всі вони — це дванадцять поколінь Ізраїля, і це те, про що говорив до них їхній батько, коли благословив їх; а благословив він їх кожного благословенням, яке кожному личило.

²⁹ По тому він повелів їм, кажучи: Ось я збираюсь приєднатися до свого роду. Поховайте мене з моїми батьками в печері, що на полі Ефрона, хеттита;

³⁰ у печері, що на полі Махпела, напроти Мамре, в Ханаан-краю, яку то з полем купив Авраам в Ефрона, хеттита, на власне кладовище.

³¹ Там поховано Авраама й Сару, його жінку; там поховано Ісаака й Ревеку, його жінку, і там поховав я Лію.

³² Це поле й печеру на ньому куплено в синів Хета.

³³ А коли Яків скінчив наказувати своїм синам, простягнув він свої ноги на ліжко й віддав духа та приєднався до свого роду.