І Макавеїв 1

¹ Після того, як Олександер Македонський, син Филипа, вийшов з Хеттитського краю, розгромив Дарія, царя перського й мідійського, і став царем замість нього, починаючи від Греції,

² взявся він до численних воєн, здобув багато кріпостей і вирізав царів землі.

³ Він пройшов аж на край світу і забрав здобич у багатьох народів. Заніміла земля перед ним, а серце його знеслось угору й загорділо.

⁴ Він зібрав вельми велику силу війська й підбив під себе краї, народи й володарів, і приневолив до данини.

⁵ Та по тім усім захворів, тож і зрозумів, що має вмерти.

⁶ От і прикликав своїх найвидатніших старшин, що змалку виховані були разом з ним, і розділив їм, ще за життя, своє царство.

⁷ Та й царював Олександер ще 12 років, а тоді помер,

⁸ і старшини його захопили владу, кожний у своїй країні.

⁹ Всі вони, по його смерті, вклали собі діядему на голову, так само і їхні сини по них, протягом довгих років, і накоїли на землі багато лиха.

¹⁰ Вийшов з них грішний нащадок — Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був закладником у Римі, і став царем у 137 році грецького панування.

¹¹ Того часу з’явилися в Ізраїлі нечестиві люди, що звели багатьох інших, казавши: «Ходім та зробім союз з народами, що навколо нас, бо з того часу, як ми відокремились від них, упало на нас багато злиднів.»

¹² Сподобалось їм це слово,

¹³ і деякі з народу, набравши охоти, пішли до царя, що й дав їм повновладу прийняти поганські звичаї.

¹⁴ От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм,

¹⁵ затерли собі знаки обрізання, відкупили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити.

¹⁶ Коли ж царство за Антіоха скріпилося, задумав він стати царем і над Єгиптом, щоб царювати над обидвома царствами.

¹⁷ Він увійшов у Єгипет з величезним військом, з колісницями, слонами, кіннотою й численними кораблями,

¹⁸ і вирушив війною на Птолемея, єгипетського царя; але Птолемей злякавсь його й утік, полишивши багато смертельно поранених.

¹⁹ Сирійці захопили укріплені міста у Єгипетськім краю, а Антіох забрав здобич з Єгипетського краю.

²⁰ Розгромивши, отже, у 143 році Єгипет, Антіох повернувся й рушив з величезним військом на Ізраїля та на Єрусалим;

²¹ увійшов зарозуміло у святиню й забрав золотий жертовник і ліхтар з усім приналежним до нього посудом,

²² а й стіл появлення, чаші, кубки й золоті полумиски і завісу, вінки та золоту прикрасу, що були спереду храму, — усе пообдирав.

²³ Забрав він срібло, золото, дорогий посуд і загарбав тайні скарби, що знайшов.

²⁴ Забрав він усе те та й подався у свій край, учинивши велику різню й виговорюючи дуже зарозуміло.

²⁵ Великий смуток огорнув Ізраїля по всіх усюдах:

²⁶ начальники й старші застогнали, дівчата і хлопці повмлівали, жіноча врода занапастилася.

²⁷ Кожний новоженець заплакав, одружена, сидівши у світлиці, засмутилась.

²⁸ Земля здригнулась із-за своїх мешканців. Кожен дім Якова був соромом вкритий.

²⁹ Після двох років вислав цар головного збирача податків по містах Юди; він прибув у Єрусалим з великим військом

³⁰ і говорив до них підступно мирними словами, а ті йняли йому віри. Тоді він зненацька напав на місто й побив його страшно, вигубивши силу народу з Ізраїля.

³¹ Він ограбував місто, спалив його й розбив доми та мури навколо.

³² Жінок з дітьми забрали у полон і зайняли їхню худобу.

³³ Відбудували Давидгород з його великим міцним муром та сильними баштами та й зробили з нього твердиню;

³⁴ посадили туди грішне кодло, мужів без усякого закону, які в ньому добре укріпились,

³⁵ понаскладали там зброї й харчів, згромадили єрусалимську здобич, зібравши її там докупи, і зробились великою петлею;

³⁶ і стала з того засідка для святині та безнастанна диявольська загроза для Ізраїля.

³⁷ Вони пролили кров невинну навкруги святині й осквернили святе місце.

³⁸ І з-за них повтікали мешканці Єрусалиму, і став він осідком чужинців. Він став чужим для тих, що в ньому народились, його лишали власні його діти.

³⁹ Його святиня опустіла, мов пустиня, празники його обернулись на смуток, його суботи на наругу, а честь його зійшла нінащо.

⁴⁰ Такою, як колись була його слава, стала його безчесть, величність його обернулась на жалобу.

⁴¹ Тоді цар написав до всього царства, щоб усі стали одним народом

⁴² та щоб кожен покинув свої звичаї, і щоб усі народи прийняли царський приказ.

⁴³ Багато ізраїльтян охоче прийняли його віру, стали жертвувати бовванам і оскверняти суботи.

⁴⁴ Цар вислав також через гінців листи в Єрусалим та в міста Юди, яким наказував іти за чужими краєві звичаями,

⁴⁵ припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята,

⁴⁶ опоганити храм та святих,

⁴⁷ будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин,

⁴⁸ лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою,

⁴⁹ так щоб забути закон та перемінити всі установи.

⁵⁰ А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть.

⁵¹ Згідно з усіма цими наказами він написав до всього свого царства й настановив наглядачів над усім народом і звелів містам Юди приносити поганські жертви у кожному місті.

⁵² Багато людей з народу пристало до них — усі ті, що покинули закон і накоїли в краю лиха.

⁵³ Вони присилували Ізраїля ховатися по всіх закутинах.

⁵⁴ П’ятнадцятого дня (місяця) Каслев, 145 року цар Антіох звелів спорудити на жертовнику мерзоту запустіння, і по містах Юди навкруги споруджувано вівтарі.

⁵⁵ При дверях домів та по майданах палено кадило.

⁵⁶ Книги Закону, які знайдено, палили на вогні, порвавши їх спершу,

⁵⁷ а коли в кого знаходили книгу Союзу або коли хто пильнував закон, то такого, згідно з царським наказом, засуджувано на смерть.

⁵⁸ Отак вони зловживали силою над ізраїльтянами, яких кожного місяця знаходили по містах.

⁵⁹ А двадцять п’ятого дня місяця жертвували на вівтарі, що був поставлений на жертовнику всепалень.

⁶⁰ І жінок, що давали до обрізання своїх дітей, згідно з наказом, карано на смерть,

⁶¹ разом з їхніми немовлятками, прив’язаними їм до шиї, а й їхніх слуг і тих, що їх обрізували.

⁶² Однак, багато ізраїльтян не впали духом і постановили твердо не їсти нічого нечистого.

⁶³ Вони були готові й умерти, аби лиш не осквернитися стравами та не опоганити святого Союзу, і справді вмирали.

⁶⁴ Вельми великий гнів завис над Ізраїлем.