Буття 19

¹ Коли обидва ангели прийшли над вечір у Содом, Лот сидів коло міських воріт. Як тільки Лот їх побачив, став їм навстрічу, вклонився лицем до землі,

² і мовив: Прошу ж вас, люди добрі, заверніть у дім вашого слуги та заночуйте, помивши собі ноги; а раненько встанете й підете далі в дорогу свою. Та вони відповіли: Ні, ми переночуємо на майдані.

³ Однак він дуже наполягав на них, і вони завернули до нього та увійшли в його дім. А він зробив їм гостину, напікши опрісноків, і вони попоїли.

⁴ Ще вони не лягли, як міські чоловіки, содомські люди, від молодого до старого, увесь (без вийнятку) народ, обступили дім

⁵ і стали гукати до Лота та й казали: Де люди, що прийшли до тебе цієї ночі? Виведи їх до нас, хочемо їх спізнати!

⁶ Лот же вийшов до них до входу й, зачинивши за собою двері,

⁷ мовив: Брати мої, не робіть, прошу, лиха!

⁸ Он у мене дві дочки, що не знали ще мужа: дозвольте, я виведу їх до вас, а ви робіть собі з ними, що вам любо. Тільки цим людям не робіть нічого, бож вони ввійшли під покрівлю мого дому.

⁹ А ці відказали: Геть звідсіля! Прийшов не знати звідки, щоб жити, як чужинець, і хоче суд судити. Ось і навчимо тебе більше, ніж їх! І стали налягати вельми на чоловіка, себто на Лота, і підступили, щоб висадити двері.

¹⁰ Тоді мужі простягли руки, втягли Лота до себе в хату й зачинили двері;

¹¹ людей же, що були під дверима, від найменшого до найбільшого, вдарили сліпотою, і вони марно намагалися знайти двері.

¹² Тоді мужі промовили до Лота: Хто тут іще з твоїх? Зять, сини, дочки, хто б не був з твоїх у місті, виведи їх із цього місця,

¹³ бо ми зруйнуємо це місце, тому що великі скарги знялися проти них перед Господом, і Господь послав нас, щоб їх вигубити.

¹⁴ Лот вийшов і промовив до своїх (майбутніх) зятів, які мали взяти його дочок, кажучи: Вставайте, виходіте з цього місця, бо Господь хоче зруйнувати це місто. Та його зятям здавалося, що він жартує.

¹⁵ Коли ж займалося на світання, ангели заходилися квапити Лота, кажучи: Вставай, бери свою жінку та обох дочок, що тут з тобою, щоб не загинути тобі, як упаде на місто кара.

¹⁶ Але він зволікав. Тоді мужі взяли за руку його з жінкою та обох дочок, бо Господь пощадив його; та й вивели його й полишили за містом.

¹⁷ А як вивели їх поза місто, один сказав: Рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйсь ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув.

¹⁸ А Лот: Ні бо, Господи!

¹⁹ Оце твій слуга знайшов у твоїх очах ласку й велика твоя милість, як учинив ти зо мною, вирятувавши моє життя; та я не можу втекти в гори без того, щоб не скоїлося мені лихо й щоб мені не вмерти.

²⁰ Ось близько он те місто: туди можна б утекти — та й маленьке воно! Дозволь мені туди врятуватись; чи ж воно не досить маленьке, — щоб жити далі?

²¹ І відповів йому: Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не буду руйнувати міста, про яке говориш.

²² Поспішай і втікай туди, бо я не можу нічого зробити, поки ти туди не ввійдеш. Тому й названо це місто Цоар.

²³ Сонце сходило на землю, як Лот увійшов у Цоар;

²⁴ тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього з неба,

²⁵ і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі.

²⁶ Жінка ж Лота озирнулась позад себе — і стала соляним стовпом.

²⁷ Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв був перед Господом,

²⁸ і глянув у бік Содому та Гомори й усієї долини та й бачить: аж ось дим із землі йде вгору, наче киптява з печі.

²⁹ І сталось, коли Бог руйнував міста округи, згадав він про Авраама й вислав Лота споміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот.

³⁰ Лот же вийшов із Цоару і, зійшовши вище, осівся на горі з обома дочками, бо боявся жити в Цоарі. Він оселився в печері, він сам і обидві його дочки.

³¹ Тоді старша до меншої каже: Батько наш старий, та нема в краю нікого, щоб увійшов до нас, як то звичайно всі на світі роблять.

³² Ходім но, упиймо нашого батька вином та віддамось йому, щоб зберегти рід батьковий.

³³ І упоїли тієї ночі вином свого батька. Увійшла старша й лягла з батьком, та він не спостеріг, ні як вона лягла, ні як устала.

³⁴ Другого дня каже старша до молодшої: Вчора я спала з батьком. Упиймо його вином ще й цієї ночі, й увійди ти та й віддайся йому, щоб зберегти рід батьковий.

³⁵ І впоїли вином свого батька й тієї ночі. Пішла менша й лягла з ним, та він не спостеріг, ні як вона лягала, ні як уставала.

³⁶ І зачали обидві дочки Лота від свого батька,

³⁷ і породила старша сина й назвала його ім’ям Моав. Він предок сьогоднішніх моавитян.

³⁸ Менша також породила сина й назвала його ім’ям Бен-Аммі. Він предок сьогоднішніх аммоніїв.