Job 7

NEW JERUSALEM	Біблія
1 Is not human life on earth just conscript service? Do we not live a hireling's life?	1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його?
2 Like a slave, sighing for the shade, or a hireling with no thought but for his wages,	2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати,
3 I have months of futility assigned to me, nights of suffering to be my lot.	3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю.
4 Lying in bed I wonder, 'When wil it be day?' No sooner up than, 'When wil evening come?' And crazythoughts obsess me til twilight fal s.	4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку.
5 Vermin and loathsome scabs cover my body; my skin is cracked and oozes pus.	5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
6 Swifter than a weaver's shuttle my days have passed, and vanished, leaving no hope behind.	6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають.
7 Remember that my life is but a breath, and that my eyes will never again see joy.	7 Згадай же, що життя моє — лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя.
8 The eye that once saw me wil look on me no more, your eyes wil turn my way, and I shal not be there.	8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
9 A cloud dissolves and is gone, so no one who goes down to Sheol ever comes up again,	9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
10 ever comes home again, and his house knows that person no more.	10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає.
11 That is why I cannot keep quiet: in my anguish of spirit I shal speak, in my bitterness of soul I shalcomplain.	11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї.
12 Am I the Sea, or some sea monster, that you should keep me under guard?	12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу?
13 If I say, 'My bed wil comfort me, my couch wil lighten my complaints,'	13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
14 you then frighten me with dreams and terrify me with visions,	14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш.
15 so that strangling would seem welcome in comparison, yes, death preferable to what I suffer.	15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання.
16 I am wasting away, my life is not unending; leave me then, for my days are but a breath.	16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої — лише подув!
17 What are human beings that you should take them so seriously, subjecting them to your scrutiny,	17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу,
18 that morning after morning you should examine them and at every instant test them?	18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі?
19 Wil you never take your eyes off me long enough for me to swal ow my spittle?	19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути?
20 Suppose I have sinned, what have I done to you, you tireless watcher of humanity? Why do youchoose me as your target? Why should I be a burden to you?	20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе?
21 Can you not tolerate my sin, not overlook my fault? For soon I shal be lying in the dust, you wil lookfor me and I shal be no more.	21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»