Job 9

KING JAMES BIBLE	Біблія
1 Then Job answered and said,	1 Заговорив Іов і мовив:
2 I know it is so of a truth: but how should man be just with God?	2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?
3 If he will contend with him, he cannot answer him one of a thousand.	3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.
4 He is wise in heart, and mighty in strength: who hath hardened himself against him, and hath prospered?	4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?
5 Which removeth the mountains, and they know not: which overturneth them in his anger.	5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.
6 Which shaketh the earth out of her place, and the pillars thereof tremble.	6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.
7 Which commandeth the sun, and it riseth not; and sealeth up the stars.	7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.
8 Which alone spreadeth out the heavens, and treadeth upon the waves of the sea.	8 Він небеса нап’яв, сам він; | він ходить по морських висотах.
9 Which maketh Arcturus, Orion, and Pleiades, and the chambers of the south.	9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.
10 Which doeth great things past finding out; yea, and wonders without number.	10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!
11 Lo, he goeth by me, and I see him not: he passeth on also, but I perceive him not.	11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.
12 Behold, he taketh away, who can hinder him? who will say unto him, What doest thou?	12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?
13 If God will not withdraw his anger, the proud helpers do stoop under him.	13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!
14 How much less shall I answer him, and choose out my words to reason with him?	14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?
15 Whom, though I were righteous, yet would I not answer, but I would make supplication to my judge.	15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.
16 If I had called, and he had answered me; yet would I not believe that he had hearkened unto my voice.	16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.
17 For he breaketh me with a tempest, and multiplieth my wounds without cause.	17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, —
18 He will not suffer me to take my breath, but filleth me with bitterness.	18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.
19 If I speak of strength, lo, he is strong: and if of judgment, who shall set me a time to plead?	19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?
20 If I justify myself, mine own mouth shall condemn me: if I say, I am perfect, it shall also prove me perverse.	20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об’явлю себе невинним, мене обвинуватять.
21 Though I were perfect, yet would I not know my soul: I would despise my life.	21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.
22 This is one thing, therefore I said it, He destroyeth the perfect and the wicked.	22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.
23 If the scourge slay suddenly, he will laugh at the trial of the innocent.	23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.
24 The earth is given into the hand of the wicked: he covereth the faces of the judges thereof; if not, where, and who is he?	24 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.
25 Now my days are swifter than a post: they flee away, they see no good.	25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.
26 They are passed away as the swift ships: as the eagle that hasteth to the prey.	26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.
27 If I say, I will forget my complaint, I will leave off my heaviness, and comfort myself:	27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! —
28 I am afraid of all my sorrows, I know that thou wilt not hold me innocent.	28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.
29 If I be wicked, why then labour I in vain?	29 Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?
30 If I wash myself with snow water, and make my hands never so clean;	30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,
31 Yet shalt thou plunge me in the ditch, and mine own clothes shall abhor me.	31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.
32 For he is not a man, as I am, that I should answer him, and we should come together in judgment.	32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!
33 Neither is there any daysman betwixt us, that might lay his hand upon us both.	33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,
34 Let him take his rod away from me, and let not his fear terrify me:
35 Then would I speak, and not fear him; but it is not so with me.	35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»