І Івана 3

¹ Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він його не спізнав.

² Любі! Ми тепер — діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є.

³ І кожен, хто має на нього цю надію, себе очищує, так само, як і він чистий.

⁴ Кожен, хто чинить гріх, чинить також беззаконня, бо гріх є беззаконня.

⁵ Ви ж знаєте, що він з’явився, щоб наші гріхи взяти, а гріха в ньому нема.

⁶ Кожен, хто в ньому перебуває, не грішить. Кожен, хто грішить, його не бачив і його не спізнав.

⁷ Дітоньки, ніхто нехай не вводить вас в оману. Хто чинить правду, той праведний, як і він — праведний.

⁸ Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола.

⁹ Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився.

¹⁰ З того виявляються діти Божі й діти дияволові: кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого.

¹¹ Бо це та звістка, яку ви від початку чули: щоб один одного любити,

¹² а не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого. Та й за що він забив його? Бо лихі були його вчинки, а брата його — справедливі.

¹³ Не дивуйтеся, брати, коли світ вас ненавидить.

¹⁴ Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває.

¹⁵ Кожен, хто ненавидить брата свого, — душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б.

¹⁶ З цього ми спізнали любов, бо він за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти.

¹⁷ Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?

¹⁸ Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише — ділом і правдою.

¹⁹ З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед ним серце наше;

²⁰ Коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає.

²¹ Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір’я перед Богом,

²² і що б ми не просили, одержуєм від нього, бо заповіді його бережемо і чинимо те, що йому вгодне.

²³ А ось його заповідь: Вірувати в ім’я його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як він дав був нам заповідь.

²⁴ Хто його заповіді зберігає, той і перебуває в нім, а він у ньому; і ми знаємо, що він у нас перебуває, від Духа, що його він дав нам.