Матей 27

¹ Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити.

² І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові.

³ Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим.

⁴ «Згрішив я», — сказав, — «видавши кров невинну.» Ті ж відповіли: «Що нам до того? Ти побачиш!»

⁵ Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився.

⁶ Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: «Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.»

⁷ Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців.

⁸ Тому це поле й досі зветься Полем Крови.

⁹ Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: «І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля,

¹⁰ і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був.»

¹¹ Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: «Ти цар юдейський?» Ісус відповів: «Ти кажеш.»

¹² Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого.

¹³ Тоді Пилат каже до нього: «Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?»

¹⁴ А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.

¹⁵ На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли.

¹⁶ Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва.

¹⁷ А коли вони зібралися, Пилат каже до них: «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?»

¹⁸ Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.

¹⁹ І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.»

²⁰ Та первосвященики й старші намовили народ, — просити за Варавву, а Ісуса — видати на смерть.

²¹ Заговорив правитель і сказав їм: «Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву.»

²² Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!»

²³ Спитав він: «Що злого вчинив він?» Вони ж ще більше заходилися кричати: «Нехай буде розіп’ятий!»

²⁴ Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите.»

²⁵ Увесь же народ відповів, кажучи: «Кров його на нас і на наших дітях!»

²⁶ Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.

²⁷ Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту

²⁸ і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ

²⁹ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!»

³⁰ І плювали на нього, брали тростину й били його по голові.

³¹ А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.

³² Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його.

³³ Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати «Череп-місце»,

³⁴ дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити.

³⁵ Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб.

³⁶ А потім сіли, щоб його стерегти там.

³⁷ Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: «Це Ісус — Цар Юдейський.»

³⁸ Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.

³⁹ Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами,

⁴⁰ кажучи: «Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!»

⁴¹ Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши:

⁴² «Інших спасав, — себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього.

⁴³ Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я — Син Божий.»

⁴⁴ Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його.

⁴⁵ Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години.

⁴⁶ А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савах-тані», — тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?»

⁴⁷ Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе».

⁴⁸ І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити.

⁴⁹ Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.»

⁵⁰ А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.

⁵¹ І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались;

⁵² гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали,

⁵³ і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились.

⁵⁴ А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»

⁵⁵ Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували:

⁵⁶ між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея.

⁵⁷ Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса;

⁵⁸ Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло.

⁵⁹ Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й

⁶⁰ поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов.

⁶¹ А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.

⁶² На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть:

⁶³ «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну.

⁶⁴ Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.»

⁶⁵ Пилат каже до них: «Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.»

⁶⁶ Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.