Плач Єремії 3

¹ Я — чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву.

² Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі.

³ Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно.

⁴ Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості.

⁵ Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою.

⁶ Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли.

⁷ Муром обвів мене, щоб я не вийшов; зробив тяжкими мої кайдани.

⁸ Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву.

⁹ Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він.

¹⁰ Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку.

¹¹ Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту.

¹² Він нап’яв свого лука і поставив мене стрілі за мету.

¹³ Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого.

¹⁴ Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною.

¹⁵ Наситив мене гіркотою, і напоїв полином.

¹⁶ Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл.

¹⁷ Покинув спокій мою душу, і я забув про щастя.

¹⁸ Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія!

¹⁹ Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч.

²⁰ Глибоко вбилось усе те мені в пам’ять, і душа моя в мені прибита;

²¹ Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь.

²² Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя.

²³ Вони нові щоранку, велика твоя вірність.

²⁴ Господь — мій пай, — моя душа говорить; тому й надіюся на нього,

²⁵ Благий Господь до того, хто його чекає; до душі, яка його шукає.

²⁶ Добре чекати мовчки від Господа спасіння.

²⁷ Добре для людини носити ярмо в юнацтві.

²⁸ Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього.

²⁹ Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія!

³⁰ Нехай наставить тому, хто б’є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу!

³¹ Бо не навіки Господь відкидає.

³² Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої.

³³ Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських.

³⁴ А коли хтось бере під ноги усіх в’язнів країни

³⁵ чи перекручує право людини перед очима Всевишнього,

³⁶ коли ошукує когось у якійсь справі, — хіба Господь того не бачить?

³⁷ Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління?

³⁸ Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя?

³⁹ Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік — за кару за гріхи власні?

⁴⁰ Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа!

⁴¹ Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі!

⁴² Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам!

⁴³ Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно.

⁴⁴ Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва.

⁴⁵ Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів.

⁴⁶ Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили.

⁴⁷ Страх і яма нам випала, спустошення й руїна.

⁴⁸ Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого.

⁴⁹ Око моє стікає без угаву, без перестання,

⁵⁰ поки Господь з неба не спогляне та не побачить.

⁵¹ Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста.

⁵² Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини.

⁵³ Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням.

⁵⁴ Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!»

⁵⁵ Я візвав твоє ім’я, Господи, із глибокої ями.

⁵⁶ Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого!»

⁵⁷ Ти зблизився, коли я візвав до тебе; сказав: «Не бійся!».

⁵⁸ Ти боронив, о Господи, справи душі моєї; ти викупив моє життя.

⁵⁹ О Господи, ти бачив мою кривду; розсуди ж мою справу!

⁶⁰ Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене.

⁶¹ Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене.

⁶² Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене.

⁶³ Чи вони сидять, чи встають, глянь: я — їхня глумлива пісня.

⁶⁴ Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук.

⁶⁵ Ти їм даси запекле серце; проклін на них твій!

⁶⁶ Ти гонитимеш їх, о Господи, у гніві і винищиш їх із-під неба.