Буття 50

¹ Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його.

² Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля.

³ Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів.

⁴ А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке:

⁵ Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся.

⁶ Фараон відповів: Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув.

⁷ І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю,

⁸ і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі.

⁹ Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет.

¹⁰ Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові сімденну жалобу.

¹¹ А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: Тяжка це жалоба для єгиптян. Тим то й названо його ім’ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану.

¹² Сини його, отже, зробили так, як він велів їм;

¹³ вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре.

¹⁴ Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька.

¹⁵ Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли.

¹⁶ І послали до Йосифа сказати: Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи:

¹⁷ Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька. І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього.

¹⁸ Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: Ось ми — твої раби.

¹⁹ А Йосиф каже до них: Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога?

²⁰ Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям.

²¹ Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших. І втішив їх і говорив до них зичливо.

²² І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років.

²³ Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми.

²⁴ Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові.

²⁵ І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості.

²⁶ І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.