Sapientia 12

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Versetti esaminati

Torna indietro

Bibbia Vulgata Clementina Біблія
1 O quam bonus et suavis est, Domine, spiritus tuus in omnibus !
1 Бо твій дух нетлінний у всьому.
2 Ideoque eos qui exerrant partibus corripis,
et de quibus peccant admones et alloqueris,
ut relicta malitia credant in te, Domine.
2 Ось чому тих, що падають, ти караєш легко | і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, | щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе.
3 Illos enim antiquos inhabitatores terræ sanctæ tuæ,
quos exhorruisti,
3 Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів
4 quoniam odibilia opera tibi faciebant
per medicamina et sacrificia injusta,
4 за їхні злочини преганебні, | за їхнє чарівництво, обряди нечестиві,
5 et filiorum suorum necatores sine misericordia,
et comestores viscerum hominum,
et devoratores sanguinis a medio sacramento tuo,
5 за їхні немилосердні дітовбивства, | за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, | посвячені у таємному бенкетуванні;
6 et auctores parentes animarum inauxiliatarum,
perdere voluisti per manus parentum nostrorum :
6 родителів, убивників безпомічних дітей, | вирішив ти вигубити руками батьків наших,
7 ut dignam perciperent peregrinationem puerorum Dei,
quæ tibi omnium carior est terra.
7 щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, | прийняла гідних поселенців — дітей Божих.
8 Sed et his tamquam hominibus pepercisti,
et misisti antecessores exercitus tui vespas,
ut illos paulatim exterminarent.
8 Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів, | виславши перед твоїм військом шершнів, | щоб вони винищували їх поволі:
9 Non quia impotens eras in bello subjicere impios justis,
aut bestiis sævis, aut verbo duro simul exterminare :
9 не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих, | чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, —
10 sed partibus judicans,
dabas locum pœnitentiæ,
non ignorans quoniam nequam est natio eorum,
et naturalis malitia ipsorum,
et quoniam non poterat mutari cogitatio illorum in perpetuum.
10 лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння, | хоч відав добре, що їхній рід лукавий, | що їхня злоба — вроджена їм | і що думки їхні незмінні були б повіки, —
11 Semen enim erat maledictum ab initio ;
nec timens aliquem, veniam dabas peccatis illorum.
11 бо це було поріддя прокляте від початку. | Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно.
12 Quis enim dicet tibi : Quid fecisti ?
aut quis stabit contra judicium tuum ?
aut quis in conspectu tuo veniet vindex iniquorum hominum ?
aut quis tibi imputabit, si perierint nationes quas tu fecisti ?
12 Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?» | Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму? | І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив? | Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей?
13 Non enim est alius deus quam tu,
cui cura est de omnibus,
ut ostendas quoniam non injuste judicas judicium.
13 Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш, | щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо;
14 Neque rex, neque tyrannus in conspectu tuo inquirent
de his quos perdidisti.
14 ані царя чи якогось володаря, спроможного | кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою.
15 Cum ergo sis justus, juste omnia disponis ;
ipsum quoque qui non debet puniri, condemnare,
exterum æstimas a tua virtute.
15 Ти, справедливий, усім керуєш по правді: | чужа бо твоїй могутності думка засуджувати | того, хто на кару не заслужив.
16 Virtus enim tua justitiæ initium est,
et ob hoc quod Dominus es,
omnibus te parcere facis.
16 Твоя бо сила — справедливости основа, | а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе.
17 Virtutem enim ostendis tu,
qui non crederis esse in virtute consummatus,
et horum qui te nesciunt audaciam traducis.
17 Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику; | у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство.
18 Tu autem dominator virtutis, cum tranquillitate judicas,
et cum magna reverentia disponis nos :
subest enim tibi, cum volueris posse.
18 Та ти — Владика сили, судиш ласкаво | і провадиш нас вельми дбайливо, | бо коли тільки захочеш, — можеш.
19 Docuisti autem populum tuum per talia opera,
quoniam oportet justum esse et humanum ;
et bonæ spei fecisti filios tuos,
quoniam judicans das locum in peccatis pœnitentiæ.
19 Таким діянням ти навчив народ свій, | що праведник має бути чоловіколюбцем, | і розбудив в своїх дітей добру надію, | що за гріхи даєш покаяння.
20 Si enim inimicos servorum tuorum, et debitos morti,
cum tanta cruciasti attentione,
dans tempus et locum per quæ possent mutari a malitia :
20 Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти, | скарав ти так вирозуміло й поблажливо, | давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства,
21 cum quanta diligentia judicasti filios tuos,
quorum parentibus juramenta et conventiones dedisti bonarum promissionum !
21 то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх, | яких батькам з клятвою й заповітами | дав ти найкращі обітниці?
22 Cum ergo das nobis disciplinam,
inimicos nostros multipliciter flagellas,
ut bonitatem tuam cogitemus judicantes,
et cum de nobis judicatur, speremus misericordiam tuam.
22 Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів, | щоб ми, коли судитимем, пам’ятали на твою доброту, | а коли нас судять, — надіялись на милосердя.
23 Unde et illis qui in vita sua insensate et injuste vixerunt,
per hæc quæ coluerunt dedisti summa tormenta.
23 Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві, | ти мучив їхнім власним мерзенством.
24 Etenim in erroris via diutius erraverunt,
deos æstimantes hæc quæ in animalibus sunt supervacua,
infantium insensatorum more viventes.
24 Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали, | взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших, | обмануті, наче нерозумні діти.
25 Propter hoc tamquam pueris insensatis judicium in derisum dedisti.
25 Тому, немов на хлоп’ят безглуздих, | наслав ти на них неповажну кару.
26 Qui autem ludibriis et increpationibus non sunt correcti,
dignum Dei judicium experti sunt.
26 Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара, | зазнають суду, що гідний Бога.
27 In quibus enim patientes indignabantur
per hæc quos putabant deos,
in ipsis cum exterminarentur videntes,
illum quem olim negabant se nosse, verum Deum agnoverunt ;
propter quod et finis condemnationis eorum venit super illos.		27 А страждаючи від цих істот, гнівались | на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх; | допіру тоді, кого раніше зреклися знати, — | визнали за правдивого Бога; | тим то впав на них найважчий осуд.