Марко 4

¹ Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.

² І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;

³ Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.

⁴ Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.

⁵ Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.

⁶ Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.

⁷ А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.

⁸ Ще ж інше впало на добру землю — і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше.

⁹ І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!

¹⁰ А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.

¹¹ І він сказав їм: Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,

¹² щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось.

¹³ І сказав їм: Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?

¹⁴ Сіяч сіє слово.

¹⁵ Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, — зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово.

¹⁶ Так само посіяне на каменистому ґрунті, — це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають,

¹⁷ але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються.

¹⁸ Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово,

¹⁹ але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним.

²⁰ А що посіяні на добру землю, — це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше.

²¹ І говорив їм: Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику?

²² немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б.

²³ Хто має вуха слухати, хай слухає!

²⁴ І казав їм: Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте.

²⁵ Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має.

²⁶ І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю:

²⁷ чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, — насіння те кільчиться й росте. А як — він сам не знає.

²⁸ Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.

²⁹ А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.

³⁰ І мовив: До чого прирівняємо Царство Боже — або у якій притчі ми його появимо?

³¹ Воно — немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі.

³² А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись.

³³ І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.

³⁴ Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.

³⁵ Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: Перепливімо лишень на той бік!

³⁶ І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.

³⁷ І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.

³⁸ А він був на кормі, — спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: Учителю, тобі байдуже, що гинемо?

³⁹ Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: Замовкни! Ущухни! І затих вітер, і залягла велика тиша.

⁴⁰ Тоді сказав до них: Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?

⁴¹ І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: Хто це такий, що йому вітер і море послушні?