Йова 9

¹ Заговорив Іов і мовив:

² «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?

³ Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.

⁴ Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?

⁵ Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.

⁶ Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.

⁷ Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.

⁸ Він небеса нап’яв, сам він; | він ходить по морських висотах.

⁹ Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.

¹⁰ Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!

¹¹ Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.

¹² Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?

¹³ Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!

¹⁴ Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?

¹⁵ Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.

¹⁶ Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.

¹⁷ Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, —

¹⁸ він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.

¹⁹ Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?

²⁰ Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об’явлю себе невинним, мене обвинуватять.

²¹ Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.

²² Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.

²³ А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.

²⁴ що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.

²⁴ Коли якусь країну віддано в руки лиходія, | обличчя її правителів він закриває. | Як же не він — хто інший?

²⁵ І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.

²⁶ Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.

²⁷ Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! —

²⁸ то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.

²⁹ Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?

³⁰ Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,

³¹ навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.

³² Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!

³³ Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,

³⁵ Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»