ІІ Самуїла 1

¹ По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі.

² Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився.

³ Спитав його Давид: «Звідки ти прийшов?» А той йому відповів: «Я врятувався з ізраїльського табору.»

⁴ Давид спитав його: «Що там сталось? Повідай мені.» А той мовив: «Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.»

⁵ Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: «Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?»

⁶ Юнак-звістовник на те: «Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь — Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають.

⁷ Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут.

⁸ І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин.

⁹ Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені.

¹⁰ І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.»

¹¹ Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому.

¹² І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.

¹³ Давид спитав юнака-звістовника: «Звідки ти?» А той: «Я син амалекитянина, поселенця.»

¹⁴ Давид сказав до нього: «Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?»

¹⁵ Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: «Приступи до нього й убий його!» Той рубнув, і вмер він.

¹⁶ Давид сказав до нього: «Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.»

¹⁷ Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном;

¹⁸ він учинив так, щоб навчити синів Юди, — вона записана в «Книзі Праведного», — тож примовляв він:

¹⁹ «Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі?

²⁰ Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились!

²¹ Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи,

²² лише кров’ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула — не повертався намарно.

²³ Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів.

²⁴ Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси.

²⁵ Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко.

²⁶ Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча.

²⁷ Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?»