Йова 36

¹ І знову Елігу взяв говорити:

² «Зажди но трошки, і я тобі з’ясую, | бо ще чимало можна сказати про Бога.

³ Сягну знанням моїм далеко | і визнаю Творцеві моєму слушність.

⁴ Воістину в словах моїх нема неправди, | і звершений знанням стоїть біля тебе.

⁵ Так! Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем.

⁶ Він не дає грішникові жити, | він бідолашним чинить правосуддя,

⁷ і праведника не позбавляє права. | Він царів ставить на престолі, | саджає їх назавжди! Але що загорділи,

⁸ тому вони закуті в кайдани, | обплутані мотуззям нужди!

⁹ Він виявляє їм діла | й переступи їхні, бо вони загорділи.

¹⁰ Він відкриває їм вухо на навчання, | від беззаконства велить відвернутись.

¹¹ І як вони послухаються, почнуть йому служити, | то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі.

¹² А коли не послухаються, то пройдуть через Яму | і пропадуть у невіданні.

¹³ Щождо лукавих серцем, що гнів свій зберігають, | і що не звали на допомогу, коли їх в’язано,

¹⁴ то їхня душа загине замолоду, | життя їхнє — між розпусниками.

¹⁵ Він бідного рятує власною його бідою | і в злиднях об’являється для його вух.

¹⁶ Отож і тебе він вирве з пащі скрути, | її тобі заступить достаток щедрий, | і стіл твій буде повен туку.

¹⁷ А наповнишся нечестивими осудами, | то спіткають тебе суд і розправа.

¹⁸ 18 Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком | і щоб дар великий не збив тебе з дороги!

¹⁹ Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть? | Або твоєї сили всі потуги?

²⁰ О, не бажай тієї ночі, | коли народи з своїх місць ізникають!

²¹ Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди: | тим бо й випробувано тебе стражданням.

²² Бог, справді, силою великий, | і хто такий учитель, як він?

²³ Хто йому вкаже його дорогу? | Хто скаже: Ти дієш кривду.

²⁴ Тож пам’ятай: ти маєш величати його діло, | яке оспівують люди.

²⁵ Усі люди над ним розважають, | кожний здалека дивиться на нього.

²⁶ Так! Бог великий, не нам його збагнути! | Число його років не має ліку.

²⁷ Він притягає води краплі | і прочищує їх на дощ у парі;

²⁸ спускають його хмари, | і на натовп людей виливають.

²⁹ Хто зможе зміркувати, | доки сягають хмари | або гуркіт грому у його наметі?

³⁰ Він розстелює над ним свій оболок | і вкриває вершини гір.

³¹ Ними годує він народи, | дає поживу подостатком.

³² Він бере блискавицю обома руками, | велить їй бити у ціль.

³³ Він нею чабана попереджає, | та й скот, що нюхом чує бурю.»