Йова 17

¹ «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила.

² Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі?

³ О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене?

⁴ Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору.

⁵ Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть.

⁶ Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі.

⁷ В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються.

⁸ Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника.

⁹ Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу.

¹⁰ Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами!

¹¹ Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця

¹² з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько.

¹³ Чи можу сподіватись? Шеол — моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль.

¹⁴ Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати!

¹⁵ Де ж тут моя надія? | І щастя моє. — хто його бачив?

¹⁶ Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»