Филип’ян 2

¹ Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя,

² то завершіте мою радість: думайте те саме, майте любов ту саму, будьте однодушні, згідливі.

³ Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе;

⁴ майте на увазі користь не власну, а радше інших.

⁵ Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі.

⁶ Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом,

⁷ а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина,

⁸ він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж — хресної.

⁹ Тому і Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я,

¹⁰ щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею,

¹¹ і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

¹² Отож, мої любі, як то ви завжди були слухняні, працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті, не тільки коли я присутній, але ще більше тепер, коли мене нема між вами,

¹³ бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням.

¹⁴ Усе робіть без нарікання і мудрування,

¹⁵ щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду, серед якого сяєте, немов світила у світі,

¹⁶ зберігаючи слово життя, на похвалу мені в день Христа, що я біг не дарма і трудився не марно.

¹⁷ Ба навіть коли мушу пролити мою кров на жертву й офіру за вашу віру, я радуюсь і веселюся разом з усіма вами.

¹⁸ Та й ви також радуйтеся і веселіться зо мною.

¹⁹ Надіюсь у Господі Ісусі послати до вас незабаром Тимотея, щоб і мені на серці стало легше, коли довідаюся про вас.

²⁰ Нікого бо не маю рівного йому душею, що так щиро дбав би про вас,

²¹ бо всі шукають чогось власного, а не Христа Ісуса.

²² Ви знаєте його випробувану чесність: він, як син батькові, служив зо мною справі Євангелії.

²³ Отож, надіюся його до вас послати, як лиш довідаюся, як воно зо мною.

²⁴ А я маю в Господі впевнену надію, що скоро й сам прибуду.

²⁵ Але вважав необхідним послати до вас Епафродита, мого брата і співробітника та співвояка, якого ви послали, і служителя в моїй потребі;

²⁶ бо він за вами всіма побивався і непокоївся — тому, що ви почули про його недугу.

²⁷ Він бо, справді, занедужав смертельно, але Бог змилувався над ним, та не лише над ним, а й надо мною, щоб я не мав смутку за смутком.

²⁸ Тому я послав його вам, щоб ви, знову побачивши його, зраділи і щоб і я мав менше смутку.

²⁹ Прийміть же його в Господі з усякою радістю і майте таких у пошані,

³⁰ бо за Христове діло він наблизився до смерти, наражаючи життя на небезпеку, щоб доповнити ваш нестаток служіння для мене.