Лист Єремії 2

¹ Тому й здійснив Господь слово своє, що виповів був проти нас і проти правителів наших, які правили Ізраїлем, проти царів наших, проти князів наших, проти ізраїльтян та проти юдеїв.

² Під усім простором небесним не було зроблено того, що він учинив у Єрусалимі згідно з написаним у законі Мойсея,

³ що кожний з нас їстиме м’ясо свого сина, кожен — м’ясо своєї дочки.

⁴ Він видав їх у підлеглість усім царствам, що навкруги нас, на наругу й дивовижу усім народам навколо, куди Господь їх порозкидав.

⁵ І вони були під сподом замість бути зверху, за те, що ми згрішили супроти Господа, Бога нашого, й не слухались його голосу.

⁶ Господеві, Богу нашому, справедливість, нам же та батькам нашим — сором на обличчях наших, як воно й є нині.

⁷ Усі ті нещастя, що Господь заповів проти нас, спіткали нас,

⁸ і ми не благали обличчя Господнє й не відвернулись — кожний з нас — від думок нашого лукавого серця.

⁹ І Господь невсипущий був над нещастям, тож і навів їх на нас, бо Господь справедливий у всіх ділах своїх, що про них нам заповідав.

¹⁰ Та ми не слухалися голосу його, не ходили за Господніми веліннями, що їх він був виставив перед нами.

¹¹ Тож і тепер, Господи, Боже Ізраїля, що вивів єси народ твій з Єгипетського краю сильною рукою знаками та чудесами, потугою великою та раменом високим, і звеличився єси ім’ям своїм, як воно й є нині, —

¹² згрішили ми, були нечестиві, були несправедливі, Господи Боже наш, супроти всіх твоїх заповідей.

¹³ Нехай же твій гнів відвернеться від нас, бо мало нас лишилось між народами, де ти порозкидав нас.

¹⁴ Вислухай, Господи, нашу молитву й наше благання, і визволь нас, себе ради, й дай нам ласку в тих, які відвели нас у полон,

¹⁵ щоб уся земля знала, що ти Господь, Бог наш, бо ім’я твоє прикликане на Ізраїля та на рід його.

¹⁶ Господи, споглянь із твого святого житла й згадай за нас, прихили, Господи, своє вухо й вислухай!

¹⁷ Розплющ свої очі й подивися, бо не мертві в аді, що їхній дух у них узято з їхнього нутра, дадуть Господеві славу і справедливість,

¹⁸ лише душа, що уболіває понад міру, те, що ходить зігнуте й безсиле, та очі померклі й душа голодна — воздадуть тобі, Господи, славу й справедливість.

¹⁹ Не заради заслуг батьків наших та царів наших зливаємо ми наше благання перед тобою, Господи, Боже наш.

²⁰ Ти бо зіслав на нас гнів твій і твоє обурення, як заповів був через слуг твоїх пророків, мовлявши:

²¹ «Так говорить Господь: Нахиліть вашу шию і служіть цареві вавилонському, й ви осядете в землі, що її я дав батькам вашим.

²² Коли ж ви не послухаєтесь голосу Господнього, не служитимете вавилонському цареві,

²³ то я зроблю так, що по містах Юди й у Єрусалимі вмовкне голос веселощів та радощів голос, голос молодого й голос молодої, й увесь край стане безлюдним, без мешканців.»

²⁴ Та ми не послухали голосу твого й не служили вавилонському цареві; тоді ти здійснив свої слова, які заповів єси через своїх слуг пророків, мовляв, кості царів наших і кості батьків наших будуть викинуті з їхнього місця.

²⁵ І ось вони справді викинуті на спеку дня й на холод ночі. Вони померли серед страшної нужди з голоду, від меча й від пошести.

²⁶ І вчинив єси зо свого дому, що на нього прикликане твоє ім’я, те, чим він є сьогодні, з-за злоби дому Ізраїля та дому Юди.

²⁷ Однак, ти, Господи, Боже наш, чинив з нами за всією твоєю добротою й за всією твоєю милістю,

²⁸ як заповів єси був через слугу свого Мойсея, коли був повелів йому перед синами Ізраїля списати твій закон, мовлявши:

²⁹ «Як ви не послухаєтесь мого голосу, ота велика сила народу напевно стане малою між народами, серед яких я вас порозкидаю;

³⁰ бо знаю, що вони мене не послухаються, це бо народ тугошиїй. А в країні їхнього вигнання вони схаменуться

³¹ й зрозуміють, що я — Господь, Бог їхній. Я дам їм серце й вуха, що будуть слухати,

³² і вони прославлять мене в землі свого вигнання та й згадають моє ім’я

³³ і відвернуться від своєї впертости і від своїх лихих учинків, коли пригадають собі долю своїх батьків, які згрішили перед Господом.

³⁴ Тоді я поверну їх назад у край, про який я клявся їхнім батькам Авраамові, Ісаакові та Якову, і вони ним заволодіють. Я розмножу їх і вони не поменшають.

³⁵ Я заключу з ними союз вічний і буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом. Я не прожену більше свого народу, Ізраїля, з землі, яку я їм дав.»