І Макавеїв 14

¹ Року 172 цар Димитрій стягнув свої війська й пішов у Мідію, щоб там шукати допомоги для війни з Грифоном.

² Почув Арсак, цар Персії та Мідії, що Димитрій увійшов у його землі, і вислав одного із своїх начальників, щоб схопити його живцем.

³ Той вирушив і, розгромивши військо Димитрія, взяв його живцем у полон і привів до Арсака, а той кинув його до в’язниці.

⁴ Край Юди зазнав миру на ввесь час Симона, який шукав добра для свого народу, і влада його була їм довподоби, так само, як і його слава, повсякчасно.

⁵ На додаток же до тієї слави він здобув Яффу, зробив з неї пристань і відкрив доступ до островів на морі.

⁶ Він поширив границі для свого народу і правив своїм краєм.

⁷ Він зібрав силу бранців, забрав Гезеру, Бетсур і твердиню, і викинув з неї нечистоти: не було нікого, хто б противився йому.

⁸ Народ орав у мирі власну землю, земля давала свій урожай, а дерева на полі — плоди.

⁹ Старі сиділи по майданах, всі про добробут гуторили, молодь носила пишні шати й зброю.

¹⁰ Містам постачав він харчі, укріпив їх до оборони, так що слава про його ім’я дійшла на самий край світу.

¹¹ Він повернув мир на землю, й Ізраїль радів з того вельми.

¹² Кожен сидів собі під виноградною лозою чи смоковницею, і нікому було його лякати.

¹³ Зник їхній ворог із краю, а царів побито за тих днів.

¹⁴ Він додав духу всім нещасним у народі, тримався закону й усунув усіх беззаконних.

¹⁵ Він укрив храм славою та збагатив святим посудом.

¹⁶ Як чутка про смерть Йонатана дійшла до Риму та до Спарти, всі вельми засмутились.

¹⁷ Та як почули, що Симон, його брат, став первосвящеником замість нього й правив краєм і містами, що в ньому,

¹⁸ написали вони на бронзових таблицях до нього, щоб відновити з ним союз і дружбу, що були уклали з Юдою та Йонатаном, його братами.

¹⁹ Прочитано їх перед громадою в Єрусалимі.

²⁰ Ось відпис листа, що його написали спартанці: «Правителі спартанські й місто Симонові, великому первосвященикові, старшим, священикам та всьому юдейському народові, своїм братам, привіт!

²¹ Посли, яких ви вислали до нашого народу, оповіли нам про вашу славу й честь. Ми були раді їхньому приходові

²² і записали те, що вони сказали, в народних постановах таким робом: Нуменій, син Антіоха, і Антипатр, син Ясона, посли юдейські, прийшли до нас, щоб відновити дружбу з нами.

²³ Вподобалось народові прийняти тих мужів із честю й покласти відпис їхніх слів до громадського архіву, щоб народ спартанський мав про те згадку.» Відпис цього був виконаний і для первосвященика Симона.

²⁴ Після того Симон послав Нуменія у Рим з великим золотим щитом, вагою 1000 мін, щоб затвердити з римлянами дружбу.

²⁵ Довідавшись про те, народ сказав: «Як нам віддячити Симонові та його синам?

²⁶ Він бо справді виявив себе разом з братами й домом свого батька твердим, воював і прогнав ворогів Ізраїля і дав йому свободу.» І вирізьблено це на бронзових таблицях, які й прибито до стовпів на горі Сіон.

²⁷ Ось відпис тієї постанови: «Вісімнадцятого Елула 172 року, — це третій рік Симона, великого первосвященика, князя Божого народу, —

²⁸ на великих зборах священиків, народу, князів народу й старших краю було вирішено ось що:

²⁹ Чимало було воєн у краю, але Симон, син Маттатії, з потомків Йоаріва, і брати його віддали себе на небезпеку і протистали ворогам свого народу, щоб храм і закон його збереглися цілими. Вони вкрили великою славою народ свій.

³⁰ Йонатан скупчив свій народ, став його первосвящеником і відійшов до своїх предків.

³¹ Тоді вороги їхні хотіли напасти на їхній край і простягнути руки на їхню святиню,

³² але Симон піднявсь і бився за народ свій. Він витратив багато власних грошей на те, щоб озброїти й оплатити військо свого народу.

³³ Він укріпив міста Юдеї і Бетсур, що на границі Юдеї, в якім раніш була ворожа зброя, і поставив там залогу з мужів юдейських.

³⁴ Він укріпив теж і Яффу, що на морі, і Гезеру на границі Азоту, де перед тим жив ворог, і де він поселив юдеїв, нагромадивши там усе, що було конечне для їхнього існування.

³⁵ Народ бачив віру Симона і славу, яку він хотів здобути для свого народу, і настановив його начальником та первосвящеником за всі ті заслуги, за справедливість та за віру, яку зберіг він і своєму народові, шукаючи всяким способом підвищити народ свій.

³⁶ За його часу пощастило, завдяки йому, вигнати поган із краю і тих, що були в Давидгороді, в Єрусалимі, де вони відбудували собі були твердиню, з якої робили наскоки й плюгавили навколо храм та допускалися великих гріхів супроти його святости.

³⁷ Він оселив у ньому воїнів-юдеїв і для безпеки краю та міста укріпив його й підняв єрусалимські стіни.

³⁸ Цар Димитрій дав йому за це верховне первосвященство

³⁹ і зробив його одним із своїх друзів та оточив великою повагою,

⁴⁰ бо довідався, що римляни звуть юдеїв друзями й братами і що вони прийняли послів Симона з честю,

⁴¹ що юдеї й священики ухвалили, щоб Симон був їхнім князем і первосвящеником назавжди, аж поки не постане пророк вірний,

⁴² щоб був їхнім полководцем, щоб піклувався храмом їхнім, щоб призначив урядовців над роботами, над краєм, над зброєю та над твердинями

⁴³ і щоб піклувавсь особисто храмом, щоб усі були йому слухняні, щоб його ім’ям писано всі грамоти у краю, нарешті, щоб мав право одягатися в багряницю й носити золоті оздоби.

⁴⁴ Нікому, чи то з народу чи з священиків, не буде можна відкинути що-небудь із того, ані перечити його наказам, ані без його дозволу скликати в краю збори, ані вдягатись у багряницю, ані носити золоту запинку.

⁴⁵ А хто чинитиме навпроти цьому або відкине що-небудь із цього, того віддадуть під кару.»

⁴⁶ І ввесь народ схвалив, щоб Симон діяв за цими установами.

⁴⁷ Симон прийняв і згодився бути первосвящеником, вождем і князем юдейським і священицьким — бути на чолі всіх.

⁴⁸ І звеліли вирізьбити цю постанову на бронзових таблицях і виставити на стіні храму на виднім місці,

⁴⁹ а відпис її покласти у скарбниці, щоб Симон та його сини мали для вжитку.