Єремія 6

¹ Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель.

² Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу.

³ До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище.

⁴ Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися.

⁵ Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци!

⁶ Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства!

⁷ Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. Лиш „Ґвалт! Руїна! чути в ньому, передо мною постійно біль і рани.

⁸ Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.“

⁹ Так каже Господь сил: „Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті.

¹⁰ До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє — це їм на насміх, не до смаку воно їм.

¹¹ Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.

¹² Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, — слово Господнє!

¹³ Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу;і від пророка до священика усі чинять оману.

¹⁴ Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! — а миру немає.

¹⁵ Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то — стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться“, — слово Господнє.

¹⁶ Так говорить Господь: „Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею.

¹⁷ І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати!

¹⁸ Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.

¹⁹ Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.

²⁰ Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.“

²¹ Тому Господь так каже: „Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.“

²² Так говорить Господь: „Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.

²³ В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.“

²⁴ Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі.

²⁵ У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.

²⁶ Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.

²⁷ Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.

²⁸ Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо — всі зіпсовані.

²⁹ Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.

³⁰ Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.