Єремія 5

¹ Пройдіть лишень вулицями Єрусалиму, розгляньтесь добре та й розпитайтесь; шукайте по його майданах, чи знайдете кого, що суд чинив би, що шукав би правди, — і я йому прощу.

² Хоч вони й кажуть: Як жив Господь! — та все ж клянуться вони неправдиво.

³ О Господи, чи ж твої очі не шукають правди? Ти бив їх, та їм неначе б і не боліло; ти вигубив їх, але вони зреклися науки. Обличчя їхні стали твердішими за камінь, не бажають вони навертатись.

⁴ Я думав собі: Вони, напевно, люди прості, вони дурні, бо путі Господньої не знають, — закону свого Бога.

⁵ Піду ж я до знатних та розмовлюся з ними, вони бо путь Господню відають та й закон свого Бога. Але вони всі разом ярмо поламали, вужівки розірвали.

⁶ Тим то й б’є їх лев із лісу, з степу вовк їх нищить, леопард на їхні міста чигає, роздирає хто б з них не вийшов, бо їхніх переступів сила, і відступництвам їхнім міри немає.

⁷ «Ради чого б я мав тобі простити? Діти твої мене покинули й присягаються лжебогами. Коли я ситив їх, вони перелюби чинили й купами юрмились коло дому блудниці.

⁸ Вони, немов коні годовані, жеребці гарячі, іржуть — кожний до сусіда жінки.

⁹ Тож не маю за те їх покарати? — слово Господнє. Чи ж народові, як оцей, не відплачу я?

¹⁰ Вилазьте на його мури і руйнуйте, — та не дощенту! Усуньте його парості, бо вони не Господні.

¹¹ Бо дім Ізраїля і дім Юди тяжко мене зрадили», — слово Господнє.

¹² Вони Господа відцурались і мовляли: «Таж його немає! І не поб’є нас лихо, і не побачимо ні меча, ні голоднечі.

¹³ Пророки стануть, немов вітер, і слова в них немає. Нехай так станеться з ними!»

¹⁴ Тому Господь сил так говорить: «За те, що висказуєте такі речі, я зроблю слова мої вогнем в устах у тебе, а народ цей — дровами, і він пожре їх.

¹⁵ Я наведу на вас, доме Ізраїля, народ іздаля, — слово Господнє; — то народ запеклий, народ давнезний, народ, мови якого ти не знаєш, ані не розумієш, що він говорить.

¹⁶ Як гріб відкритий, сагайдак у нього і всі вони витязі.

¹⁷ Він поїсть врожай і хліб твій; він поїсть синів твоїх і дочок твоїх; він поїсть овець твоїх і товар твій; він поїсть твій виноградник і смокви твої; зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює.

¹⁸ Та навіть тоді, — слово Господнє, — я вас не вигублю дощенту.

¹⁹ Коли ж будете питати: За що вчинив нам усе це Господь, Бог наш? — відкажеш їм: Як мене ви покинули й служили чужим богам у землі вашій, так чужинцям служитимете в землі не вашій.

²⁰ Оповістіть це в домі Якова, звістіть про те в Юдеї, кажучи:

²¹ Слухай оце, дурний народе, що маєш очі, та не бачиш; маєш вуха, та не чуєш!

²² Мене не боїтеся? — слово Господнє, — передо мною не будете тремтіти? Я ж поклав пісок границею морю, вічний закон, який воно не переступить; хоча й хвилі бушують, та здолати не можуть; хоч вони й ревуть, але його не переступлять.

²³ А в народу цього серце вперте й ворохобне; вони збунтувались і геть подались.

²⁴ І не подумають у своєму серці: Біймося Господа, Бога нашого, що дощ дає ранній і пізній своєї пори, що для нас зберігає призначені жнив тижні.

²⁵ Провини ваші це відвернули, і гріхи ваші відняли від вас це добро.

²⁶ Бо між людьми моїми є безбожні, що чигають, як ото птахолови засідають, ставляють сильця, людей ловлять.

²⁷ Як клітка, повна птиць, так у хатах їхніх повно обману. Тому вони завеличались і розбагатіли;

²⁸ розтовстіли так, аж лисняться, у злі переступили всяку міру; справ на суді не розглядають, сироти справ, — і щастить їм, а права бідного на суді не захищають.

²⁹ Чи ж за таке не покараю? — слово Господнє, — чи такому, як оцей, народові та не відплатить моє серце?

³⁰ Жахливе й страшне сталось у цім краї.

³¹ Пророки пророкують іменем неправди, священики правлять, як хочуть. Народ же мій це любить! І що ви чинитимете, як тому кінець настане?»