Tobit 2

Revised Standard Version Catholic Edition	Біблія
1 When I arrived home and my wife Anna and my son Tobias were restored to me, at the feast of Pentecost, which is the sacred festival of the seven weeks, a good dinner was prepared for me and I sat down to eat.	1 За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П’ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати.
2 Upon seeing the abundance of food I said to my son, "Go and bring whatever poor man of our brethren you may find who is mindful of the Lord, and I will wait for you."	2 І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: «Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам’ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!»
3 But he came back and said, "Father, one of our people has been strangled and thrown into the market place."	3 І вийшов Товія шукати якогонебудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: «Тату!» А я до нього: «Що таке, дитино!» Він же: «Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили.»
4 So before I tasted anything I sprang up and removed the body to a place of shelter until sunset.	4 Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце.
5 And when I returned I washed myself and ate my food in sorrow.	5 Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати.
6 Then I remembered the prophecy of Amos, how he said, "Your feasts shall be turned into mourning, and all your festivities into lamentation." And I wept.	6 Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: «Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання» — і я плакав.
7 When the sun had set I went and dug a grave and buried the body.	7 А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його.
8 And my neighbors laughed at me and said, "He is no longer afraid that he will be put to death for doing this; he once ran away, and here he is burying the dead again!"	8 Сусіди мої глузували й говорили: «Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!»
9 On the same night I returned from burying him, and because I was defiled I slept by the wall of the courtyard, and my face was uncovered.	9 Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки.
10 I did not know that there were sparrows on the wall and their fresh droppings fell into my open eyes and white films formed on my eyes. I went to physicians, but they did not help me. Ahikar, however, took care of me until he went to Elymais.	10 Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, — і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.
11 Then my wife Anna earned money at women's work.	11 Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи
12 She used to send the product to the owners. Once when they paid her wages, they also gave her a kid;	12 й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко.
13 and when she returned to me it began to bleat. So I said to her, "Where did you get the kid? It is not stolen, is it? Return it to the owners; for it is not right to eat what is stolen."	13 І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: «Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене.»
14 And she said, "It was given to me as a gift in addition to my wages." But I did not believe her, and told her to return it to the owners; and I blushed for her. Then she replied to me, "Where are your charities and your righteous deeds? You seem to know everything!"	14 А вона до мене: «Таж мені його дали поверх платні!» Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: «І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього.»