Діяння Апостолів 20

Біблія	NEW AMERICAN BIBLE
1 А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії.	1 When the disturbance was over, Paul had the disciples summoned and, after encouraging them, he bade them farewell and set out on his journey to Macedonia.
2 Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію,	2 As he traveled throughout those regions, he provided many words of encouragement for them. Then he arrived in Greece,
3 де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію.	3 where he stayed for three months. But when a plot was made against him by the Jews as he was about to set sail for Syria, he decided to return by way of Macedonia.
4 Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим.	4 Sopater, the son of Pyrrhus, from Beroea, accompanied him, as did Aristarchus and Secundus from Thessalonica, Gaius from Derbe, Timothy, and Tychicus and Trophimus from Asia
5 Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді;	5 who went on ahead and waited for us at Troas.
6 ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п’ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули.	6 We sailed from Philippi after the feast of Unleavened Bread, and rejoined them five days later in Troas, where we spent a week.
7 А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі.	7 On the first day of the week when we gathered to break bread, Paul spoke to them because he was going to leave on the next day, and he kept on speaking until midnight.
8 Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить.	8 There were many lamps in the upstairs room where we were gathered,
9 Один юнак, Євтих на ім’я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим.	9 and a young man named Eutychus who was sitting on the window sill was sinking into a deep sleep as Paul talked on and on. Once overcome by sleep, he fell down from the third story and when he was picked up, he was dead.
10 Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.»	10 Paul went down, threw himself upon him, and said as he embraced him, "Don't be alarmed; there is life in him."
11 Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу.	11 Then he returned upstairs, broke the bread, and ate; after a long conversation that lasted until daybreak, he departed.
12 А хлопця привели живого і втішились безмірно.	12 And they took the boy away alive and were immeasurably comforted.
13 А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом.	13 We went ahead to the ship and set sail for Assos where we were to take Paul on board, as he had arranged, since he was going overland.
14 Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену.	14 When he met us in Assos, we took him aboard and went on to Mitylene.
15 На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет.	15 We sailed away from there on the next day and reached a point off Chios, and a day later we reached Samos, and on the following day we arrived at Miletus.
16 Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі.	16 Paul had decided to sail past Ephesus in order not to lose time in the province of Asia, for he was hurrying to be in Jerusalem, if at all possible, for the day of Pentecost.
17 З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви.	17 From Miletus he had the presbyters of the church at Ephesus summoned.
18 Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами,	18 When they came to him, he addressed them, "You know how I lived among you the whole time from the day I first came to the province of Asia.
19 служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських;	19 I served the Lord with all humility and with the tears and trials that came to me because of the plots of the Jews,
20 як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах,	20 and I did not at all shrink from telling you what was for your benefit, or from teaching you in public or in your homes.
21 засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса.	21 I earnestly bore witness for both Jews and Greeks to repentance before God and to faith in our Lord Jesus.
22 І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає,	22 But now, compelled by the Spirit, I am going to Jerusalem. What will happen to me there I do not know,
23 — тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають.	23 except that in one city after another the holy Spirit has been warning me that imprisonment and hardships await me.
24 Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, — звіщати Євангелію Божої благодаті.	24 Yet I consider life of no importance to me, if only I may finish my course and the ministry that I received from the Lord Jesus, to bear witness to the gospel of God's grace.
25 І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство.	25 "But now I know that none of you to whom I preached the kingdom during my travels will ever see my face again.
26 Тому й свідкую перед вами нині, що я — чистий від крови всіх.	26 And so I solemnly declare to you this day that I am not responsible for the blood of any of you,
27 Я бо не ухилявся вам об’явити всю волю Божу.	27 for I did not shrink from proclaiming to you the entire plan of God.
28 Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною.	28 Keep watch over yourselves and over the whole flock of which the holy Spirit has appointed you overseers, in which you tend the church of God that he acquired with his own blood.
29 Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада.	29 I know that after my departure savage wolves will come among you, and they will not spare the flock.
30 Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів.	30 And from your own group, men will come forward perverting the truth to draw the disciples away after them.
31 Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум.	31 So be vigilant and remember that for three years, night and day, I unceasingly admonished each of you with tears.
32 А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими.	32 And now I commend you to God and to that gracious word of his that can build you up and give you the inheritance among all who are consecrated.
33 Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого.	33 I have never wanted anyone's silver or gold or clothing.
34 Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки.	34 You know well that these very hands have served my needs and my companions.
35 У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя — давати, ніж брати.»	35 In every way I have shown you that by hard work of that sort we must help the weak, and keep in mind the words of the Lord Jesus who himself said, 'It is more blessed to give than to receive.'"
36 Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.	36 When he had finished speaking he knelt down and prayed with them all.
37 Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його,	37 They were all weeping loudly as they threw their arms around Paul and kissed him,
38 смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.	38 for they were deeply distressed that he had said that they would never see his face again. Then they escorted him to the ship.