Йова 3

Біблія	CATHOLIC PUBLIC DOMAIN
1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.	1 After this, Job opened his mouth and cursed his day,
2 Він почав говорити й мовив:	2 and this is what he said:
3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік!	3 May the day perish on which I was born, and the night, in which it was said, “A man has been conceived.”
4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним,	4 May that day be turned into darkness, may God not seek it from above, and may light not illuminate it.
5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить.	5 Let darkness and the shadow of death obscure it, let a fog overtake it, and let it be enveloped in bitterness.
6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить!	6 Let a whirlwind of darkness take hold of that night, let it not be counted in the days of the year, nor numbered in the months.
7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає.	7 May that night be alone and unworthy of praise.
8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана.	8 May they curse it, who curse the day, who are prepared to awaken a leviathan.
9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить,	9 Let the stars be concealed with its darkness. Let it expect light, and not see it, nor the rising of the dawn in the East.
10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила.	10 For it did not close the doors of the womb that bore me, nor take away evils from my eyes.
11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув?	11 Why did I not die in the womb? Having left the womb, why did I not immediately perish?
12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди?	12 Why was I received upon the knees? Why was I suckled at the breasts?
13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій	13 For by now, I should have been sleeping silently, and taking rest in my sleep
14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили;	14 with the kings and consuls of the earth, who build themselves solitudes,
15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом;	15 either with princes, who possess gold and fill their houses with silver,
16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу.	16 or, like a hidden miscarriage, I should not have continued, just like those who, being conceived, have not seen the light.
17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені,	17 There the impious cease from rebellion, and there the wearied in strength take rest.
18 там же спокійні в’язні, | не чують крику посіпаки.	18 And at such times, having been bound together without difficulty, they have not heard the voice of the bailiff.
19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний.	19 The small and great are there, and the servant is free from his master.
20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко?	20 Why is light given to the miserable, and life to those who are in bitterness of soul,
21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів;	21 who expect death, and it does not arrive, like those who dig for treasure
22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину!	22 and who rejoice greatly when they have found the grave,
23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо?	23 to a man whose way is hidden and whom God has surrounded with darkness?
24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги,	24 Before I eat, I sigh; and like overflowing waters, so is my howl,
25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.	25 for the terror that I feared has happened to me, and so has the dread befallen me.
26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»	26 Have I not remained hidden? Have I not kept silence? Have I not remained calm? Yet indignation has overcome me.