Йова 3

Біблія	Biblija Hrvatski
1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.	1 Napokon otvori Job usta i prokle dan svoj;
2 Він почав говорити й мовив:	2 poče svoju besjedu i reče:
3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік!	3 »O, ne bilo dana kad sam se rodio i noći što javi: ‘Začeo se dječak!’
4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним,	4 U crnu tminu dan taj nek’ se prometne! S visina se njega Bog ne spominjao, svjetlost sunčeva ne svijetlila mu više!
5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить.	5 Mrak i sjena smrtna o nj se otimali, posvema ga tmina gusta prekrila, pomrčine dnevne stravom ga morile!
6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить!	6 O, da bi ga tama svega presvojila, nek’ se ne dodaje danima godine, nek’ ne ulazi u brojenje mjeseci!
7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає.	7 A noć ona bila žalosna dovijeka, ne čulo se u njoj radosno klicanje!
8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана.	8 Prokleli je oni štono dan proklinju i Levijatana probudit’ su kadri!
9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить,	9 Pomrčale zvijezde njezina svanuća, zaludu se ona vidjelu nadala, i zorinih vjeđa ne gledala nigda!
10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила.	10 Što mi od utrobe ne zatvori vrata da sakrije muku od mojih očiju!
11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув?	11 Što nisam mrtav od krila materina, što ne izdahnuh izlazeć’ iz utrobe?
12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди?	12 Čemu su me dva koljena prihvatila i dojke dvije da me nejaka podoje?
13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій	13 U miru bih vječnom počivao sada, spavao bih, pokoj svoj bih uživao
14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили;	14 s kraljevima i savjetnicima zemlje koji su sebi pogradili grobnice,
15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом;	15 ili s knezovima, zlatom bogatima, što su kuće svoje srebrom napunili.
16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу.	16 Ne bih bio – k’o nedonošče zakopano, k’o novorođenče što svjetla ne vidje.
17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені,	17 Zlikovci se više ne obijeste ondje, iznemogli tamo nalaze počinka.
18 там же спокійні в’язні, | не чують крику посіпаки.	18 Sužnjeve na miru tamo ostavljaju: ne slušaju više poviku stražara.
19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний.	19 Malen ondje leži zajedno s velikim, rob je slobodan od gospodara svoga.
20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко?	20 Čemu darovati svjetlo nesretniku i život ljudima zagorčene duše
21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів;	21 koji smrt ištu, a ona ne dolazi, i kao za blagom za njome kopaju?
22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину!	22 Grobnom bi se humku oni radovali, klicali od sreće kad bi grob svoj našli.
23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо?	23 Što će to čovjeku kom je put sakriven, koga je Bog sa svih strana zapriječio?
24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги,	24 Zato videć’ hranu, uzdahnuti moram, k’o voda se moji razlijevaju krici.
25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.	25 Obistinjuje se moje strahovanje, snalazi me, evo, čega god se bojah.
26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»	26 Pokoja ni mira meni više nema, u mukama mojim nikad mi počinka.«