Йова 3

Біблія	BIBBIA MARTINI
1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.	1 Indi Giobbe aperse là bocca, e maledì il suo giorno,
2 Він почав говорити й мовив:	2 E parlò così:
3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік!	3 Perisca il giorno, in cui io nacqui, e la notte, in cui si disse: E stato conceputo un uomo:
4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним,	4 Si cangi quel gionio in tenebre: non ne tenga conto lassù Iddio, e non sia rischiarato dalla luce.
5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить.	5 L'oscurino le tenebre, e l'ombra di morte, lo investa la caligine, e sia rinvolto nell'amarezza.
6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить!	6 Un turbine tenebroso occupi quella notte; non sia contata tra i giorni dell'anno, né faccia numero nei mesi.
7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає.	7 Quella notte sia solitària, né sia degna di udire dei canti:
8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана.	8 La maledicano quelli, che odiano il giorno, quei che ardiscono di svegliare il Leviathan:
9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить,	9 La sua caligine oscuri le stelle, aspetti ella la luce, né mai vegga la luce, né lo spuntar dell'aurora nascente:
10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила.	10 Perocché ella non chiuse le porte del ventre che mi portò, e non sottrasse agli occhi miei la vista di questi mali.
11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув?	11 Perché non morii nel seno stesso materno? perché non perii subito uscito dall'utero?
12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди?	12 Perché fui accolto sulle ginocchia? Perché alattato alle mammelle?
13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій	13 Perocché adesso dormendo starei in silenzio, e nel mio sonno avrei riposo
14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили;	14 Insieme coi re, e coi grandi della terra, che alzano fabbriche in luoghi deserti,
15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом;	15 Ovver coi principi ricchi di oro, e i quali empievan le case loro di argento;
16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу.	16 Almen fossi stato senza sussistenza come un aborto, che si nasconde, o come quelli, che conceputi non vider la luce.
17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені,	17 Colà finiscono i tumulti degli empj, e colà riposano quelli che eran rifiniti di forze.
18 там же спокійні в’язні, | не чують крику посіпаки.	18 E quelli che erano già insieme alla catena, son senza molestie, non odono la voce del soprastante.
19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний.	19 Ivi sono il piccolo, e il grande, e il servo, ma libero dal suo padrone.
20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко?	20 Per qual motivo fu conceduta la luce a un infelice, e la vita a quelli, che portano l'anima afflitta?
21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів;	21 I quali la morte, che non viene, aspettano, come si cerca un tesoro,
22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину!	22 E son tutti giulivi quando han trovato il sepolcro:
23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо?	23 A un uomo, il qual non vede sua strada, avendolo Dio circondato di tenebre?
24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги,	24 Sospiro prima di prender cibo, e i miei ruggiti qual piena di acque che inonda:
25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.	25 Perocché quello che io temeva, mi è accaduto, e i miei sospetti si son verificati.
26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»	26 Non dissimulai io forse? non mi tacqui? non fui forse paziente? e l'ira è caduta sopra di me.