Псалмів 104

¹ Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми! Ти одягнувсь величчю й красою,

² ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп’яв, неначе намет, небо.

³ Ти збудував твої горниці в водах. Із хмар собі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру.

⁴ Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне — слугами своїми.

⁵ Ти заснував землю на її підвалинах — не захитається по віки вічні.

⁶ Безоднею, немов одежею, покрив її, понад горами стали води.

⁷ Перед погрозою твоєю вони втікали, перед голосом грому твого тремтіли.

⁸ Звелися гори, зійшли долини до місця, що ти їм призначив.

⁹ Поставив їм границю, якої не перейдуть, щоб знову покрити землю.

¹⁰ Джерела посилаєш у ріки, які течуть проміж горами.

¹¹ Усю звірину, що в полі, вони напувають, дикі осли там гасять свою спрагу.

¹² Над ними кублиться небесне птаство, з-поміж гілляк дає свій голос.

¹³ Ти напуваєш гори з твоїх горниць, земля насичується плодом діл твоїх.

¹⁴ Вирощуєш траву для скоту, зела — на вжиток людям; щоб хліб із землі добували:

¹⁵ вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське.

¹⁶ Насичуються дерева Господні, кедри ливанські, що посадив їх.

¹⁷ На них гніздяться птиці; бусли — на кипарисах їхнє житло.

¹⁸ Високі гори для кіз диких, скелі — для борсуків притулок.

¹⁹ Ти створив місяць, щоб значити пори; сонце знає свій захід.

²⁰ Наводиш темряву, і ніч надходить, що в ній ворушаться усі звірі дібровні.

²¹ Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять.

²² Ховаються, як тільки зійде сонце, лягають у своїх барлогах.

²³ Виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора.

²⁴ Яка їх, твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив, — повна земля твоїх створінь.

²⁵ Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів безліку, звірів малих і великих.

²⁶ Там кораблі проходять, є і Левіятан, котрого ти створив, щоб ним бавитися.

²⁷ Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу.

²⁸ Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом.

²⁹ Вони бентежаться, коли ховаєш вид твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох.

³⁰ Зішлеш твій дух, — вони оживають і ти відновлюєш лице землі.

³¹ Нехай слава Господня буде повіки, нехай Господь радіє творами своїми;

³² спогляне він на землю, і вона стрясається, торкнеться гір, — вони димують.

³³ Я буду Господеві співати, поки життя мого, псалми співатиму, скільки буду жити.

³⁴ Хай буде приємна йому моя пісня; у Господі я веселитимусь.

³⁵ Хай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше хай не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алилуя!