Księga Hioba 9

Biblia Tysiąclecia	Біблія
1 Hiob na to tak odpowiedział:	1 Заговорив Іов і мовив:
2 Istotnie. Ja wiem, że to prawda, Czy człowiek jest prawy przed Bogiem?	2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?
3 Gdyby się ktoś z Nim prawował, nie odpowie raz jeden na tysiąc.	3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.
4 Umysł to mądry, a siła potężna. Któż Mu przeciwny nie padnie?	4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?
5 W mgnieniu oka On przesunie góry i zniesie je w swoim gniewie,	5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.
6 On ziemię poruszy w posadach: i poczną trzeszczeć jej słupy.	6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.
7 On słońcu zabroni świecić, na gwiazdy pieczęć nałoży.	7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.
8 On sam rozciąga niebiosa, kroczy po morskich głębinach;	8 Він небеса нап’яв, сам він; | він ходить по морських висотах.
9 On stworzył Niedźwiedzicę, Oriona, Plejady i Strefy Południa.	9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.
10 On czyni cuda niezbadane, nikt nie zliczy Jego dziwów.	10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!
11 Nie widzę Go, chociaż przechodzi: mija, a dostrzec nie mogę.	11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.
12 Kto Mu zabroni, choć zniszczy? Kto zdoła powiedzieć: Co robisz?	12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?
13 Bóg gniewu hamować nie musi, uległe są Mu służki Rahaba.	13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!
14 Jakże ja zdołam z Nim mówić? Dobiorę wyrazów właściwych?	14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?
15 Choć słuszność mam, nie odpowiadam i tylko błagam o litość.	15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.
16 Proszę Go, by się odezwał, a nie mam pewności, że słucha.	16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.
17 On może zniszczyć mnie burzą, bez przyczyny pomnożyć mi rany.	17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, —
18 Nawet odetchnąć mi nie da, tak mnie napełni goryczą.	18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.
19 O siłę chodzi? To mocarz. O sąd? Kto da mi świadectwo?	19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?
20 On i prawym zamknie usta, mam słuszność, a winnnym mnie uzna.	20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об’явлю себе невинним, мене обвинуватять.
21 Czym czysty? Nie znam sam siebie, potępiam swe własne życie.	21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.
22 Na jedno więc, rzekłem, wychodzi, prawego ze złym razem zniszczy.	22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.
23 Gdy nagła powódź zabija, drwi z cierpień niewinnego;	23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.
24 ziemię dał w ręce grzeszników, sędziom zakrywa oblicza. Jeśli nie On - to kto właściwie?	24 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.
25 Szybsze me dni niźli biegacz, ciekają, nie zaznawszy szczęścia,	25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.
26 mkną jak łodzie z sitowia, gonią jak orzeł ofiarę.	26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.
27 Gdy powiem: Zapomnę o męce, odmienię, rozjaśnię oblicze -	27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! —
28 drżę na myśl o cierpieniu, pewny, że mnie nie uwolni.	28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.
29 Jestem grzesznikiem, przyznaję. Więc po co się męczę na próżno?	29 Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?
30 Choćbym się w śniegu wykąpał, a ługiem umył swe ręce;	30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,
31 umieścisz mnie tam, na dole. Nawet mój płaszcz mną się brzydzi.	31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.
32 Nie człowiek to, aby Mu odrzec: Razem stawajmy u sądu!	32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!
33 Czy jest między nami rozjemca, co rękę położy na obu?	33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,
34 Niech zdejmie ze mnie swą rózgę i strachem mnie nie napełnia,
35 bym mówić zdołał bez lęku... A tak, ja nie mam śmiałości.	35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»