І Корінтян 13

¹ Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.

² кби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би — ніщо.

³ І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.

⁴ Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,

⁵ не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;

⁶ не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;

⁷ все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.

⁸ Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.

⁹ Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.

¹⁰ Коли настане досконале, недосконале зникне.

¹¹ Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче.

¹² Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.

¹³ Тепер же зостаються: віра, надія, любов — цих троє; але найбільша з них — любов.