Діяння Апостолів 26

¹ Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.

² «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,

³ — особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.

⁴ Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.

⁵ Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри — фарисеєм.

⁶ Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;

⁷ (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.

⁸ Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?

⁹ Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,

¹⁰ — що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.

¹¹ І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.

¹² Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,

¹³ у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.

¹⁴ Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.»

¹⁵ А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я — Ісус, якого ти переслідуєш.

¹⁶ Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з’явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з’явлюся.

¹⁷ Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю,

¹⁸ щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими.

¹⁹ Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,

²⁰ а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.

²¹ За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.

²² Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити:

²³ що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»

²⁴ Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»

²⁵ А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.

²⁶ Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.

²⁷ Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»

²⁸ Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»

²⁹ А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, — без оцих кайданів.»

³⁰ Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,

³¹ і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік — казали — не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»

³² Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»