Марко 5

¹ Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську.

² І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа.

³ Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв’язати;

⁴ — раз-у-раз його зв’язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати.

⁵ Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням.

⁶ Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому

⁷ і закричав великим голосом: Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене!

⁸ Бо він сказав до нього: Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!

⁹ Ще й спитав його: Як тебе звати? Той же відрік: Легіон — мені ім’я, багато бо нас!

¹⁰ І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю.

¹¹ А було там на узгір’ї велике стадо свиней, що паслося собі.

¹² Тож удалися до нього з проханням: Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них.

¹³ І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо — близько дві тисячі! — з кручі у море та й потопилось у морі.

¹⁴ А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, — то й повиходили побачити, що сталось.

¹⁵ Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, — той, що мав у собі легіон, — і полякались.

¹⁶ І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих.

¹⁷ Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць.

¹⁸ І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому.

¹⁹ Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою.

²⁰ Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, — отож чудувалися всі.

²¹ Коли Ісус переплив човном знову на той бік, зібралась до нього сила народу, і перебував він над морем.

²² Аж ось приходить один із старшин синагоги, Яір на ім’я, а побачивши його, упав йому до ніг

²³ і благав його вельми, кажучи: Дочка моя вже на сконі. Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила.

²⁴ Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.

²⁵ А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу

²⁶ й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала, а допомоги ніякої не зазнала, — ба, навпаки, ще гірше було їй, —

²⁷ почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі.

²⁸ Мовляла бо: Як доторкнуся до його одежі — видужаю.

²⁹ І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом, як одужала від хвороби.

³⁰ Ісус же, відчувши негайно у собі, що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав: Хто доторкнувся до моєї одежі?

³¹ Учні ж його сказали йому: Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш: Хто мене доторкнувся?

³² Отож озирнувся навколо себе, щоб побачити ту, що вчинила так.

³³ Жінка ж, налякана й тремтяча, — знала бо, що сталося з нею, — приступила, впала перед ним та й оповіла всю правду.

³⁴ А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги.

³⁵ Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя?

³⁶ Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: Не бійся! Тільки віруй.

³⁷ І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова.

³⁸ Приходять вони до старшини синагоги в хату, — бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми.

³⁹ Увійшов же й каже: Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!

⁴⁰ І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало.

⁴¹ Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: Таліта кум — що значить у перекладі: Дівчино, кажу тобі, встань!

⁴² І притьмом устало дівча й почало ходити, — років же дванадцять мало, — і нараз охоплені були всі дивом-дивенним.

⁴³ Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, — і наказав дати їй їсти.