Приповідок 6

¹ Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, | коли дав руку твою за чужого,

² коли зв’язав себе словами уст своїх, | коли піймавсь словами уст власних,

³ вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, | бо ти попався в руки ближньому твоєму: | — іди, смирися, наполягай на твого ближнього;

⁴ не дай очам твоїм ні сну, | ні дрімоти твоїм повікам.

⁵ Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) | і немов та птиця з сильця.

⁶ Іди, ледащо, до мурашки; | приглянься до її звичаїв, будь розумним.

⁷ Нема в неї ні начальства, | ні назирателя, ані вождя, —

⁸ і літом вона хліб собі готує, | у жнива збирає корм свій.

⁹ Докіль лежатимеш, лінивче | коли ти встанеш зо сну свого?

¹⁰ Не довго будеш спати, не довго й куняти, | не довго будеш, розлігшися, згортати руки,

¹¹ і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе; | і недостача, мов муж збройний.

¹² Людина розбещена, чоловік безбожний | — ходить з неправдивими устами,

¹³ мружить очі, совгає ногами, | подає знаки своїми пальцями.

¹⁴ З лихими думами на серці | він увесь час зло кує, сіє розбрат.

¹⁵ Тому на нього нагло надійде погибель, | він вмить буде розбитий, без рятунку.

¹⁶ Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні:

¹⁷ горді очі, язик брехливий, | руки, що кров безвинну проливають,

¹⁸ серце, що кує лихі задуми, | ноги, що біжать до зла швидко,

¹⁹ фальшивий свідок, що дихає брехнею, | та той, що між братами сіє чвари.

²⁰ Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї.

²¹ Прив’яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию.

²² Бо заповідь — то світильник, а навчання — світло; | повчальні докори — дорога життя.

²³ Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти,

²⁴ щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої.

²⁵ Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням,

²⁶ бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює.

²⁷ Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла?

²⁸ Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги?

²⁹ Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним.

³⁰ До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний.

³¹ Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати.

³² Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить.

³³ Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи.

³⁴ Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти.

³⁵ Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.