Приповідок 19

¹ Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами.

² Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає — помилиться.

³ Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається.

⁴ Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його.

⁵ Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку.

⁶ Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці.

⁷ Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами.

⁸ Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро.

⁹ Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине.

¹⁰ Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі — панувати над князями.

¹¹ Розважність людини — бути повільним до гніву; | слава її — переступи забувати.

¹² Гнів царський — мов рик лева, | а його милість — як роса на рослину.

¹³ Дурний син — батькові нещастя; | а суперечки жінчині — безупинне води накрапання.

¹⁴ Дім і достатки — то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка.

¹⁵ Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати.

¹⁶ Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре.

¹⁷ Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство.

¹⁸ Карай твого сина, покіль є надія, | але б’ючи, не бий його до смерти.

¹⁹ Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.

²⁰ Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку.

²¹ Багато задумів у серці людини, | але воля Господня — вона встоїться.

²² Плід людини — її милосердя; | убогий — ліпший, ніж брехун.

²³ Господній острах — життєдайний: | насичений ним — в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.

²⁴ Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести.

²⁵ Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання.

²⁶ Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний.

²⁷ Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних.

²⁸ Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня.

²⁹ Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних — удари.