Буття 44

¹ Потім Йосиф звелів старшому над його домом: Наповни мішки чоловіків збіжжям, скільки зможуть нести, і вклади гроші кожному в його мішок зверху.

² А мою чашу, срібну чашу, покладеш найменшому в мішок зверху, разом з його грішми за хліб. І той зробив так, як велів Йосиф.

³ Раннім ранком відпущено людей, їх самих і їхніх ослів.

⁴ Та ледве вони вийшли з міста, ще не були й далеко, аж Йосиф каже тому, що був над його домом: Уставай, біжи за тими людьми, а як доженеш їх, то скажи їм, чому це ви, мовляв, заплатили злом за добро?

⁵ Таж то чаша, що з неї п’є мій владика, ще й ворожить на ній. Ви зле зробили, вчинивши таке.

⁶ Отож наздовнагши він їх, передав їм ті слова.

⁷ А вони йому відповіли: Навіщо владика такі слова говорить? Де ж би таке могло бути, щоб твої раби допустилися такого діла!

⁸ Оце гроші, що їх ми знайшли в наших мішках під верхом, назад тобі принесли з Ханаан-краю, — то як же б ми крали з дому твого владики срібло чи золото?

⁹ Знайдеться в когонебудь із твоїх рабів чаша, хай йому й смерть, та ще й ми будемо нашому владиці рабами.

¹⁰ А той каже: Нехай воно тепер так і буде, як ви сказали: той, у кого знайдеться чаша, буде мені рабом, ви ж будете невинні.

¹¹ Метнулися вони, та й кожен скинув свій лантух на землю і кожний свій мішок розв’язав.

¹² Він обшукав, почавши від найстаршого, а скінчивши на найменшім, — і знайшлася чаша в мішку Веніяминовім.

¹³ Тоді пороздирали вони на собі одежі й, нав’ючивши кожен свого осла, повернулися назад у місто.

¹⁴ Увійшов отже Юда зо своїми братами до Йосифа в дім, — а він був ще там, — та й попадали перед ним ниць на землю.

¹⁵ А Йосиф промовив до них: То що за вчинок ви зробили? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, напевне ворожить?

¹⁶ На те Юда відповів: Що ж нам казати нашому владиці? Що говорити? Як нам виправдатись? Бог відкрив провину рабів твоїх. Ми ж раби владиці, так ми, як і той, у кого знайшлась оця чаша.

¹⁷ А Йосиф каже: Де ж би я таке робив?! Той, у кого знайдено чашу, буде мені рабом, а ви йдіть у мирі до вашого батька.

¹⁸ Тоді приступив до нього Юда й каже: Прошу, владико, дозволь твоєму рабові промовити до мого владики на вухо й не прогнівись на твого раба, бож ти — як сам фараон.

¹⁹ Владика питав був своїх рабів, чи є, мовляв, у вас батько або брат?

²⁰ Ми відповіли владиці: Є в нас старенький батько й молодий брат, який народився в нього під старість. Брат його вмер і він один зостався з дітей своєї матері, то й полюбив його батько.

²¹ Ти ж сказав до твоїх рабів: Приведіть його до мене, щоб я поглянув на нього.

²² Ми ж відповіли владиці: Не може хлопець лишити свого батька, бо як лишить свого батька, то той умре.

²³ Тоді ти сказав до рабів твоїх: Коли не прийде ваш найменший брат з вами, не бачити вам більше лиця мого.

²⁴ І як ми повернулися до твого раба, мого батька, то й розповіли слова владики.

²⁵ Тоді батько наш сказав: Ідіть знову, купіть нам трохи харчів.

²⁶ А ми відповіли: Не можемо йти. Як буде з нами наш найменший брат, то підемо. Ми бо не можемо з’явитися перед лицем цього мужа, коли не буде з нами нашого найменшого брата.

²⁷ Тоді твій раб, мій батько, каже до нас: Ви самі знаєте, що двох тільки вродила мені моя жінка.

²⁸ Один з них пішов від мене, і я сказав: Певно роздерто його на кавалки! та й не бачив я його й досі.

²⁹ Як же ви візьмете від мене ще й цього і спіткає його якесь лихо, то мене, сивоголового, зведете від смутку до Шеолу.

³⁰ Тож як тепер прийду до твого раба, а мого батька, і хлопця не буде з нами — його ж душа так зв’язана з душею хлопця —

³¹ і станеться, коли він тільки побачить, що хлопця немає, то помре; та й так твої раби зведуть твого сивоголового раба, нашого батька, смутком у Шеол.

³² Тому що я, твій раб, заручив собою своєму батькові за хлопця, бо сказав: Як не приведу я його назад до тебе, то я буду винен перед моїм батьком на все моє житя.

³³ Тепер отже благаю тебе, щоб твій раб зостався моєму владиці невільником замість хлопця, а хлопець нехай повернеться зо своїми братами.

³⁴ Бо ж як мені йти назад до свого батька, коли хлопця не буде зо мною? Хіба, щоб дивитися на горе, що постигне мого батька.