Ісая 44

¹ А тепер слухай, Якове, мій слуго, Ізраїлю, якого я вибрав!

² Так говорить Господь, який тебе створив, тобі образ дав уже з материнського лона, який тобі допомагає: Не бійся, Якове, слуго мій, Єшуруне, якого я вибрав!

³ Бо я виллю воду на спраглу землю, потоки вод на сушу. Я виллю мій дух на твоїх потомків, моє благословення на твоїх нащадків.

⁴ Вони ростимуть, наче трава над водою, наче верби над річками.

⁵ Один скаже: «Я — Господній», інший назве себе ім’ям Якова, а ще інший напише на своїй руці «Господь», і візьме собі прізвище «Ізраїль».

⁶ Так говорить Господь, цар Ізраїля, його Відкупитель, Господь сил: «Я — перший, я й останній: крім мене, нема Бога!

⁷ Хто мені рівня? Хай виступить, говорить, хай розповість, мені докаже! Хто передсказав від віку те, що мало статись? Нехай бо нам проречуть майбутнє!

⁸ Не бійтесь, не полохайтесь! Хіба я вам здавна не вістив, не прорікав це? Ви — мої свідки. Чи є ще Бог, крім мене? Ні! Немає іншої Скали, я іншої не знаю.

⁹ Вони — ніщо, всі ті, що роблять бовванів: найлюбіші з них не дають жадної користи. Ті, що їм служать, не бачать і не розуміють нічого, тим і окриються соромом.

¹⁰ Чи хто ж робить бога та виливає боввана, а не чекає від нього користи?

¹¹ А тим часом усі поклонники боввана покриються соромом; майстри їхні з людей. Нехай зберуться — всі й стануть; вони злякаються і застидаються всі разом.

¹² Коваль працює при вугіллі й виробляє свою роботу молотком, працює над нею сильною рукою, аж поки не зголодніє й не підупаде на силах; не п’є води, з утоми умліває.

¹³ Тесля, шнур нап’явши, значить крейдою міру, обточує ідола стругом, заокруглює його розміром і робить подобу людини гарного вигляду, щоб поставити її у храмі.

¹⁴ Він рубає собі кедр або бере кипарис чи дуб, що його запримітив між деревами в лісі, або й сосну, що сам був посадив, а дощ її зростив.

¹⁵ Іншим це служить на паливо: його беруть, щоб ним зогрітись, запалюють, печуть хліб. Він же виробляє з нього бога і б’є перед ним поклони, витісує з нього боввана й стає перед ним навколішки.

¹⁶ Половину палить на вогні; на вугіллі пече печеню, насичується нею і гріється, примовляючи: Я собі добре гріюся, дивлюсь на вогонь.

¹⁷ З останку ж дерева робить собі бога, кумира свого, й стає перед ним навколішки, ниць припадає, молиться до нього й говорить: Спаси мене, бо ти — бог мій.

¹⁸ Вони не знають, вони не розуміють нічого, бо очі в них заплющені й не бачать нічого, і серце в них не розуміє.

¹⁹ І не візьме собі такий до серця, нема в нього стільки знання й розуму, щоб собі сказати: Таж половину того я спалив на вогні, а на жару спік хліб та насмажив м’яса та й із’їв. Чи то ж з останку я зроблю собі гидоту? Перед поліном битиму поклони?

²⁰ Хто вганяє за попелом, того зводить на манівці його збите серце. Він не спасе свого життя й не скаже: Хіба ж це не омана у правиці в мене?

²¹ Згадай про це, Якове, Ізраїлю, бо ти слуга мій! Я тебе сотворив, ти — слуга мій. Ізраїлю, я тебе не забуду.

²² Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи — неначе хмару. Повернись до мене, бо я викупив тебе!»

²³ Ликуйте небеса! Господь бо вчинив це. Скричіть радісно, земні глибини! Кликніть весело, ви, гори, і ти, боре, з усіма деревами! Бо викупив Господь Якова і явив свою славу в Ізраїлі.

²⁴ Так говорить Господь, твій викупитель, що сотворив тебе вже з материнського лона: «Я — Господь, я створив усе, я один розпростер небо, я сам собою утвердив землю.

²⁵ Я обертаю на ніщо знаки віщунів, ворожбитів збиваю з пантелику; я проганяю назад мудрих, в дурноту обертаю їхнє знання.

²⁶ Я виконую слово моїх слуг, я здійснюю задуми моїх послів, кажу Єрусалимові: — Заселися! — а містам юдейським: — Відбудуйтесь! Я знову здвигну їхні руїни.

²⁷ Це я велю безодні: — Висхни! — Я висушую твої ріки.

²⁸ Я кажу про Кира: — Це мій пастир, що вволить усю мою волю, що скаже Єрусалимові: — Відбудуйся! — а храмові: Поклади основи!»