Проповідник 6

Біблія	Stuttgartensia - Delitzsch
¹ Є і таке лихо, що бачив я під сонцем, і гнобить воно вельми людину:	¹ יֵשׁ רָעָה אֲשֶׁר רָאִיתִי תַּחַת הַשָּׁמֶשׁ וְרַבָּה הִיא עַל־הָאָדָם
² дасть кому Бог багатство, скарби й честь, і не бракує йому нічого з того, чого він міг би забажати. Та не дає йому Бог змоги тим користатись, і споживає те чужинець: це марнота й болюче лихо.	² אִישׁ אֲשֶׁר יִתֶּן־לֹו הָאֱלֹהִים עֹשֶׁר וּנְכָסִים וְכָבֹוד וְאֵינֶנּוּ חָסֵר לְנַפְשֹׁו ׀ מִכֹּל אֲשֶׁר־יִתְאַוֶּה וְלֹא־יַשְׁלִיטֶנּוּ הָאֱלֹהִים לֶאֱכֹל מִמֶּנּוּ כִּי אִישׁ נָכְרִי יֹאכֲלֶנּוּ זֶה הֶבֶל וָחֳלִי רָע הוּא
³ Якби хтось мав зо сто дітей і прожив літ багато, та численні були дні життя його, а душа його не зазнала щастя, та й похорону він не мав би, — то я кажу, що передчасний викидень щасливіший від нього:	³ אִם־יֹולִיד אִישׁ מֵאָה וְשָׁנִים רַבֹּות יִחְיֶה וְרַב ׀ שֶׁיִּהְיוּ יְמֵי־שָׁנָיו וְנַפְשֹׁו לֹא־תִשְׂבַּע מִן־הַטֹּובָה וְגַם־קְבוּרָה לֹא־הָיְתָה לֹּו אָמַרְתִּי טֹוב מִמֶּנּוּ הַנָּפֶל
⁴ бо він у марноту приходить і в темряву відходить, і його ім’я повите темрявою.	⁴ כִּי־בַהֶבֶל בָּא וּבַחֹשֶׁךְ יֵלֵךְ וּבַחֹשֶׁךְ שְׁמֹו יְכֻסֶּה
⁵ Не бачив він і не знав сонця, і цьому спокійніше, ніж тому.	⁵ גַּם־שֶׁמֶשׁ לֹא־רָאָה וְלֹא יָדָע נַחַת לָזֶה מִזֶּה
⁶ Хоч би прожив той дві тисячі років, та щастя не зазнав, — хіба ж не всі в одне простують місце?	⁶ וְאִלּוּ חָיָה אֶלֶף שָׁנִים פַּעֲמַיִם וְטֹובָה לֹא רָאָה הֲלֹא אֶל־מָקֹום אֶחָד הַכֹּל הֹולֵךְ
⁷ Вся праця чоловіка лиш для рота, та бажань його все одно не виконати.	⁷ כָּל־עֲמַל הָאָדָם לְפִיהוּ וְגַם־הַנֶּפֶשׁ לֹא תִמָּלֵא
⁸ Чим ліпший мудрий від дурного або бідний, що знає, як на світі жити?	⁸ כִּי מַה־יֹּותֵר לֶחָכָם מִן־הַכְּסִיל מַה־לֶּעָנִי יֹודֵעַ לַהֲלֹךְ נֶגֶד הַחַיִּים
⁹ Ліпше те, що бачать очі, аніж: жаданнями літати. Та й це теж марнота й гонитва за вітром.	⁹ טֹוב מַרְאֵה עֵינַיִם מֵהֲלָךְ־נָפֶשׁ גַּם־זֶה הֶבֶל וּרְעוּת רוּחַ
¹⁰ Те, що існує, ім’я його вже було висловлене; відомо, що таке людина, й що вона не може правуватися з тим, хто від неї дужчий.	¹⁰ מַה־שֶּׁהָיָה כְּבָר נִקְרָא שְׁמֹו וְנֹודָע אֲשֶׁר־הוּא אָדָם וְלֹא־יוּכַל לָדִין עִם [שֶׁהַתְקִיף כ] (שֶׁתַּקִּיף ק) מִמֶּנּוּ
¹¹ Що більше слів, то більше марноти: а що з того людині?	¹¹ כִּי יֵשׁ־דְּבָרִים הַרְבֵּה מַרְבִּים הָבֶל מַה־יֹּתֵר לָאָדָם
¹² Хто знає, що добре для людини за час її короткого та марного життя, яке наче тінь проходить? Хто звістить людині, що буде по ній під сонцем?	¹² כִּי מִי־יֹודֵעַ מַה־טֹּוב לָאָדָם בַּחַיִּים מִסְפַּר יְמֵי־חַיֵּי הֶבְלֹו וְיַעֲשֵׂם כַּצֵּל אֲשֶׁר מִי־יַגִּיד לָאָדָם מַה־יִּהְיֶה אַחֲרָיו תַּחַת הַשָּׁמֶשׁ