Йова 14

Біблія	KÁLDI-NEOVULGÁTA
1 «Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний.	1 Az asszony szülötte, az ember, rövid ideig él és betelik sok nyomorúsággal:
2 Зростає, немов квітка, і в’яне, | і біжить тінню без упинку!	2 mint a virág, kinyílik és elhervad, eltűnik, mint az árnyék, és nincsen tartós maradása.
3 І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою?	3 Mégis érdemesnek tartod, hogy rá vesd a szemedet, és perbe szállj vele?
4 Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто!	4 Tisztátalan magból fogantat ki tehet tisztává? Nemde te, az Egyedülvaló!
5 Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить,	5 Rövidek az ember napjai, és hónapjai száma tenálad van; határt szabtál neki, amelyet át nem hághat.
6 то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.	6 Hagyd egy kevéssé magára, hadd pihenjen, míg el nem jön várva várt napja, mint a napszámosé.
7 І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть.	7 Mert van ugyan reménye a fának: ha ki is vágják, újra sarjadzik, és ágai kihajtanak;
	8 ha meg is avul gyökere a földben, ha el is hal törzsöke a porban,
9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке.	9 már a víznek szagától is kifakad, és ágat hajt, mint amikor kiültették;
10 А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, — і де вона?	10 az ember azonban, ha meghal és levetkőztetik és elpusztul – ugyan hol van?
11 Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть;	11 Kiapadhat a víz a tengerből, elapadhat a Folyó és kiszáradhat,
12 отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, — не пробудиться,| не підведеться від сну свого.	12 de ha az ember lefekszik, nem kel fel többé, az ég enyészetéig fel nem ébred, és fel nem kel álmából.
13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк — потім згадати про мене!	13 Bárcsak biztos helyen tartanál az alvilágban, és elrejtenél, amíg el nem ül haragod! Bár időt szabnál nekem, amikor majd rólam megemlékezel!
14 Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.	14 Ha az ember meghal, vajon életre kel-e ismét? Akkor katonasorom minden napján várnám, hogy eljöjjön leváltásom.
15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх.	15 Te szólítanál, én meg jelentkeznék nálad, s odanyújtanád jobbodat kezed alkotásának.
16 Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій!	16 Te akkor megszámlálnád lépteimet, de nem néznéd vétkeimet;
17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би!	17 bűneim tarsolyban, pecsét alatt lennének, és betakarnád vétkemet.
18 Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить,	18 De a hegy, ha beomlik, szétesik, s a szikla elszakad a helyétől;
19 води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш.	19 a köveket a víz elkoptatja, s az ár a törmeléket lassankint elmossa; épp így teszed tönkre az ember reményét.
20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш.	20 Erőhöz engeded kissé, hogy azután elmehessen örökre; elváltoztatod arcát, és elbocsátod.
21 Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає.	21 Ha a fiait tisztesség éri, nem tud róla, és ha lenézik őket, nem veszi észre;
22 Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.»	22 csak magában fájdítja testét – amíg él –, és lelke önmagán kesereg.«