Йова 14

Біблія	BIBLES DES PEUPLES
1 «Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний.	1 L’humain, né de la femme, sa vie est courte, et jamais sans problèmes.
2 Зростає, немов квітка, і в’яне, | і біжить тінню без упинку!	2 Comme la fleur il sort et puis se fane, comme l’ombre il court et jamais ne s’arrête.
3 І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою?	3 Et c’est sur lui que tu as l’œil ouvert, c’est lui que tu fais comparaître devant toi?
4 Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто!	4 Qui fera sortir le pur de l’impur? Personne!
5 Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить,	5 Puisque ses jours lui sont comptés, que de toi dépend le nombre de ses mois, et qu’il ne peut passer le terme fixé par toi,
6 то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.	6 alors: regarde ailleurs et laisse-le, comme un ouvrier, finir sa journée.
7 І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть.	7 Pour l’arbre il y a un espoir: on l’a coupé, il reprendra vie, il ne cessera de pousser des rejets.
	8 Sa racine peut vieillir en terre et son tronc mourir dans le sol,
9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке.	9 rien qu’à l’odeur de l’eau il bourgeonne et comme un jeune plant il refait un feuillage.
10 А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, — і де вона?	10 Mais l’homme aussitôt mort se défait: quand il a expiré, où voudrait-on qu’il soit?
11 Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть;	11 La mer pourrait perdre ses eaux, les fleuves se vider et rester secs,
12 отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, — не пробудиться,| не підведеться від сну свого.	12 celui qui gît ne se relèvera pas! Pas de réveil pour lui tant que durent les cieux, les humains ne sortiront pas de leur sommeil.
13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк — потім згадати про мене!	13 14:14 S’il était possible qu’un mort revive,
14 Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.	14 14:13 je voudrais que tu me gardes dans le monde d’en bas, que tu m’y caches, le temps que passe ta colère, et que tu fixes un jour pour te souvenir de moi. 14b Là-bas, tant que durerait mon service, j’attendrais l’heure de la relève,
15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх.	15 Alors tu appellerais et je te répondrais, tu viendrais réclamer l’œuvre de tes mains.
16 Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій!	16 Fini le temps où tu comptais tous mes pas: tu ne regarderais plus mes péchés,
17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би!	17 tu bouclerais ma faute dans un sac et blanchirais mes dettes.
18 Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить,	18 Mais non! La montagne s’éboule, le rocher cède,
19 води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш.	19 les eaux creusent les pierres, l’averse emporte les terres; et l’espoir de l’homme, tu l’enlèves!
20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш.	20 Tu le terrasses: c’est fini, il s’en est allé; tu le défigures et tu l’envoies au diable.
21 Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає.	21 Si ses fils sont honorés, il ne le sait pas, s’ils sont méprisés, il n’en a nulle idée:
22 Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.»	22 il n’a de chagrin que pour son propre corps, il n’a plus d’autre deuil que le sien.