Приповідок 5

¹ Мій сину! слухай уважно мудрости моєї, | прихили ухо твоє до розуму мого:

² щоб ти зберіг собі розсудок, | і щоб наука уста твої зберегла.

³ Бо мед із уст чужої жінки капає, | і бесіда її масніша від олії,

⁴ але скін її гіркий, немов полин, | і гострий, наче меч двосічний.

⁵ Ноги її низходять до смерти, | кроки її простують до Шеолу.

⁶ Стежки життя вона не знає; | хода її непевна, їй до того байдуже.

⁷ Отож, сину мій, слухай мене, | не відступай від слова уст моїх.

⁸ Відсторони твою дорогу геть від неї, | не наближайсь до дверей її дому,

⁹ щоб не довелось віддати іншим твою славу, | а твоїх літ — людям немилосердним;

¹⁰ щоб не наживалися твоїм добром чужинці, | щоб труди твої не переходили в чужий дім,

¹¹ щоб не стогнав ти по тому, | як тіло твоє і твоя плоть змарніють,

¹² щоб не казав: «Чом же я науку ненавидів, | серце моє погордувало докором?

¹³ Я голосу вчителів моїх не слухав, | і до наставників моїх не нахиляв я вуха.

¹⁴ Я мало не потрапив у крайнє лихо | поміж зборищем-громадою!»

¹⁵ Пий воду з твого водозбору, | воду, що б’є із власної криниці.

¹⁶ Чому б твої джерела мали розливатися навколо, | твої потоки по майданах?

¹⁷ Нехай будуть тобі одному, | а не чужим разом з тобою.

¹⁸ Нехай живець твій буде благословенний, | втішайся дружиною твоєї юности.

¹⁹ Премила лань! Люба сарна! | Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, | у любощах її стало кохайся!

²⁰ Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, | до грудей сторонньої горнутись?

²¹ Дороги людські в Господа перед очима, | і він вирівнює всі стежки їхні.

²² Злого ловлять власні переступи, | у пута власного гріха він потрапляє.

²³ Він помирає з-за браку науки, | з-за своєї надмірної глупоти він блукає.