Paralipomenon I 17

VULGATA	Біблія
1 Cum autem habitaret David in domo sua, dixit ad Nathan prophetam : Ecce ego habito in domo cedrina : arca autem fœderis Domini sub pellibus est.	1 Зібрали філістимляни свої війська до бою та й зійшлись у Сохо, що в Юдеї, а отаборились між Сохо і Азекою в Ефес-Даммімі.
2 Et ait Nathan ad David : Omnia quæ in corde tuo sunt, fac : Deus enim tecum est.	2 Саул же й ізраїльтяни зібрались і отаборились в долині Дуба й приготувались до битви проти філістимлян.
3 Igitur nocte illa factus est sermo Dei ad Nathan, dicens :	3 Філістимляни стали на горі з одного боку, а ізраїльтяни стали на горі з другого боку, так що між ними була долина.
4 Vade, et loquere David servo meo : Hæc dicit Dominus : Non ædificabis tu mihi domum ad habitandum.	4 І виступив з філістимлянського табору передовий борець, на ім’я Голіят, з Гату, ростом шість ліктів із п’яддю.
5 Neque enim mansi in domo ex eo tempore quo eduxi Israël usque ad diem hanc : sed fui semper mutans loca tabernaculi, et in tentorio	5 На голові в нього був бронзовий шолом; одягнений був у лусковий панцер, що важив п’ять тисяч бронзових шеклів.
6 manens cum omni Israël. Numquid locutus sum saltem uni judicum Israël, quibus præceperam ut pascerent populum meum, et dixi : Quare non ædificastis mihi domum cedrinam ?	6 На ногах у нього були бронзові наколінники й бронзовий спис за плечима.
7 Nunc itaque sic loqueris ad servum meum David : Hæc dicit Dominus exercituum : Ego tuli te, cum in pascuis sequereris gregem, ut esses dux populi mei Israël :	7 Ратище його було завгрубшки, як ткацький вал, а блискучий кінець його списа важив шістсот шеклів заліза. Попереду нього виступав щитоноша.
8 et fui tecum quocumque perrexisti, et interfeci omnes inimicos tuos coram te, fecique tibi nomen quasi unius magnorum qui celebrantur in terra.	8 Став він і загукав до лав ізраїльських: «Чого ви вийшли й стаєте до бою? Хіба я не філістимлянин, а ви не раби Саула? Виберіть собі одного, й нехай виступить проти мене!
9 Et dedi locum populo meo Israël : plantabitur, et habitabit in eo, et ultra non commovebitur : nec filii iniquitatis atterent eos, sicut a principio,	9 Коли він зможе боротися зо мною і мене вб’є, ми будемо вашими рабами, а коли я подужаю його та його вб’ю, ви будете нашими рабами й будете нам служити.»
10 ex diebus quibus dedi judices populo meo Israël, et humiliavi universos inimicos tuos. Annuntio ergo tibi, quod ædificaturus sit tibi Dominus domum.	10 І філістимлянин додав: «Оце я викликав ізраїльські лави нині. Дайте мені чоловіка, і ми поборемося разом!»
11 Cumque impleveris dies tuos ut vadas ad patres tuos, suscitabo semen tuum post te, quod erit de filiis tuis : et stabiliam regnum ejus.	11 Почувши ці слова, Саул і ввесь Ізраїль зжахнулись і налякались вельми.
12 Ipse ædificabit mihi domum, et firmabo solium ejus usque in æternum.	12 Давид же був син одного ефратія з Вифлеєму в Юдеї, на ім’я Єссей, в якого було вісім синів. За часів Саула цей чоловік був старий і мав багато років.
13 Ego ero ei in patrem, et ipse erit mihi in filium : et misericordiam meam non auferam ab eo, sicut abstuli ab eo qui ante te fuit.	13 Троє старших синів Єссея пішли з Саулом на війну. Імена ж тих трьох синів, що вийшли на війну, були: найстарший Еліяв, другий Авінадав, а третій Шамма.
14 Et statuam eum in domo mea, et in regno meo usque in sempiternum : et thronus ejus erit firmissimus in perpetuum.	14 Давид же був наймолодший, три старші пішли за Саулом.
15 Juxta omnia verba hæc, et juxta universam visionem istam, sic locutus est Nathan ad David.	15 Давид приходив і повертавсь від служби при Саулі додому, щоб доглядати батькові вівці у Вифлеємі.
16 Cumque venisset rex David, et sedisset coram Domino, dixit : Quis ego sum, Domine Deus, et quæ domus mea, ut præstares mihi talia ?	16 Філістимлянин наближався, вранці й увечері, і так виступав сорок днів.
17 sed et hoc parum visum est in conspectu tuo, ideoque locutus es super domum servi tui etiam in futurum : et fecisti me spectabilem super omnes homines, Domine Deus.	17 Раз якось Єссей звелів своєму синові Давидові: «Візьми лишень твоїм братам ефу підсмаженого зерна та оцих десять буханців хліба й віднеси хутенько братам у табір.
18 Quid ultra addere potest David, cum ita glorificaveris servum tuum, et cognoveris eum ?	18 А оцих десять кусків сиру віднеси тисяцькому; та довідайсь про братів, як їм ідеться, і принеси якийнебудь знак, (що ти доручив їм).
19 Domine, propter famulum tuum juxta cor tuum fecisti omnem magnificentiam hanc, et nota esse voluisti universa magnalia.	19 Вони з Саулом і з усіма ізраїльськими мужами в долині Дуба воюють з філістимлянами.»
20 Domine, non est similis tui, et non est alius deus absque te, ex omnibus quos audivimus auribus nostris.	20 Устав Давид уранці, здав на сторожа отару, забрав усе й пустився в дорогу, як йому наказав Єссей. Прибув він до обозу саме тоді, як військо вирушало лавами до бою, вигукуючи військовим кличем.
21 Quis enim est alius, ut populus tuus Israël, gens una in terra, ad quam perrexit Deus ut liberaret et faceret populum sibi, et magnitudine sua atque terroribus ejiceret nationes a facie ejus, quem de Ægypto liberarat ?	21 Ізраїльтяни та філістимляни вишикувались до бою, лава проти лави.
22 Et posuisti populum tuum Israël tibi in populum usque in æternum, et tu, Domine, factus es Deus ejus.	22 Скинув Давид із себе клунки і, передавши їх обозному сторожеві, побіг у бойові лави, прибув туди й спитав братів, як їм ідеться.
23 Nunc igitur Domine, sermo quem locutus es famulo tuo et super domum ejus confirmetur in perpetuum, et fac sicut locutus es.	23 Та саме як він розмовляв з ними, виступив із рядів філістимлянських передовик-борець, на ім’я Голіят, філістимлянин з Гату, й промовляв, як звичайно, а Давид почув це.
24 Permaneatque et magnificetur nomen tuum usque in sempiternum, et dicatur : Dominus exercituum Deus Israël, et domus David servi ejus permanens coram eo.	24 Ізраїльські вояки, побачивши його, всі повтікали, бо злякались вельми.
25 Tu enim, Domine Deus meus, revelasti auriculam servi tui, ut ædificares ei domum : et idcirco invenit servus tuus fiduciam, ut oret coram te.	25 Аж тут якийсь ізраїльтянин промовив: «Бачите того чоловіка, що он виходить? Він ступає, щоб зневажити Ізраїля. Того, хто його вб’є, цар збагатить превеликим багатством, видасть за нього свою дочку й звільнить у Ізраїлі родину його батька від податків.»
26 Nunc ergo Domine, tu es Deus, et locutus es ad servum tuum tanta beneficia.	26 Давид допитувався в мужів, які стояли коло нього: Що буде тому, хто вб’є цього філістимлянина й змиє ганьбу з Ізраїля? Хто він, той філістимлянин, той необрізаний, що сміє так зневажати бойові лави живого Бога.
27 Et cœpisti benedicere domui servi tui, ut sit semper coram te : te enim, Domine, benedicente, benedicta erit in perpetuum.	27 Народ йому відповів, як сказано вище, мовивши: «Так буде тому, хто його вб’є.»
	28 Якже почув найстарший брат Давида Еліяв, що він розмовляє з тими мужами, розсердивсь на Давида й мовив: «Чого ти прийшов сюди? На кого ти покинув тих трохи овечат у пустині? Знаю твою зухвалість і твоє лихе серце! Прийшов сюди лише, щоб подивитись на війну!»
	29 А Давид відповів: «Що ж я таке зробив? Чи не можна ж про це говорити?»
	30 І відвернувсь від нього, і заходивсь так само другого питати, й люди йому відповідали, як і за першим разом.
	31 Чув дехто ті слова, які сказав Давид, і переказано їх Саулові, й Саул велів його покликати.
	32 Тоді Давид сказав до Саула: «Нехай ніхто не падає духом заради нього! Слуга твій виступить і буде битися з тим філістимлянином!»
	33 Саул же Давидові: «Не тобі виходити проти цього філістимлянина, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояк із молодощів.»
	34 А Давид сказав до Саула: «Слуга твій пас вівці батька, і як іноді прийде було лев чи ведмідь і вхопить овеча з отари,
	35 то я, бувало, кинусь навздогінці за ним, б’ю його й вирву овеча в нього з пащі. А як, бувало, кинеться на мене, то я схоплю його за щелепи, поражу й вб’ю на смерть.
	36 І левів і ведмедів вбивав слуга твій, і цьому необрізаному філістимлянинові буде так само як з ними, бо він зневажив військо живого Бога.»
	37 І вів далі Давид: «Господь, що врятував мене з левиних та ведмежих лап, врятує мене і з рук цього філістимлянина.» Тоді Саул сказав до Давида: «Іди, й нехай Господь буде з тобою!»
	38 Саул вдягнув Давида в свою бойову одіж, поклав йому на голову бронзовий шолом і надів на нього панцер.
	39 Далі підперезавсь Давид його мечем по бойовій його одежі й ходив з трудом, бо не звик до цього. І сказав до Саула: «Я не можу ходити в цьому, бо не звик до цього.» І скинув усе те з себе.
	40 Узяв же в руку палицю, вибрав з потоку п’ять камінців гладеньких, поклав їх у пастушу торбу, що мав при собі, і з пращею в руці почав наближатися до філістимлянина.
	41 А філістимлянин також підходив дедалі ближче до Давида, і щитоносець попереду нього.
	42 Споглянув філістимлянин і, побачивши Давида, погордував ним, бо був він ще хлопець, русявий, гарний з виду.
	43 Філістимлянин і каже до Давида: «Чи ж я тобі пес, що ти йдеш на мене з палицями?» І прокляв філістимлянин Давида своїми богами.
	44 І мовив філістимлянин до Давида: «Ходи до мене сюди, я віддам твоє тіло птицям небесним і польовим звірям.»
	45 А Давид відповів філістимлянинові: «Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім’я Господа Сил, Бога ізраїльських лав, якого ти зневажив.
	46 Сьогодні ж таки Господь видасть тебе в мої руки, я тебе вб’ю, відсічу голову від твого тіла і дам твій труп і трупи філістимлянського війська — таки сьогодні! — птаству небесному й дикому земному звірю, і взнає вся земля, що е Бог у Ізраїля.
	47 І ввесь цей збір взнає, що не мечем і списом Господь дає перемогу, що війна йому належить і що він вас видав нам у руки.»
	48 І от як філістимлянин рушив і, йдучи, насувавсь проти Давида, цей швидко вибіг із лав назустріч філістимлянинові,
	49 сягнув рукою до торби, взяв із неї камінь, метнув ним з пращі й поцілив у лоба філістимлянинові. Камінь застряг у нього в лобі, й він упав лицем об землю.
	50 Отак Давид подужав філістимлянина каменем і пращею, убив його на смерть: меча ж не було в руках Давида.
	51 Підбіг Давид і, ставши над філістимлянином, ухопив його меча, вийняв з піхви й завдав йому смерть, відтявши йому голову. Філістимляни ж, побачивши, що богатир їхній мертвий, метнулися втікати.
	52 І здвигнулися мужі Ізраїля та Юди й з боєвим криком гналися за філістимлянами аж до входу в Гат та до воріт Екрону. Філістимляни падали трупом по дорозі Шаараїм аж до Гату та до Екрону.
	53 Повернувшися з гарячої гонитви за філістимлянами, сини Ізраїля розграбували їхній табір.
	54 Давид же взяв голову філістимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю склав у себе в шатрі.
	55 Побачивши Саул Давида, що виступав навпроти філістимлянина, спитав Авнера, начальника війська: «Чий син, Авнере, цей хлопчина?» Авнер відповів: «Так певно, як ти живеш, царю, не знаю.»
	56 І цар сказав: «Довідайсь, чий син оцей молодець.»
	57 Коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, Авнер узяв його й привів до Саула, а він іще держав у руці голову філістимлянина.
	58 Саул спитав його: «Чий син ти, юначе?» Давид же: «Син слуги твого Єссея, вифлеємця.»